Під час планування операції виявилися розбіжності між думкою флоту, авіації та сухопутних військ. Флот вважав за краще діяти вдень, щоб можна було найбільш ефективно використати гармати своїх кораблів для подавлення ворожої оборони. Але два Інші роди війська вважали, що висадка вночі стане більшою несподіванкою для німців. Зрештою знайшли компроміс. Морський десант мав відбутися рано вранці, через кілька годин після того, як вночі висадиться повітряний десант. Точна дата «Дня Д» залежала від погоди і того, що лише протягом трьох днів на місяць приплив збігався з повним місяцем. Десант треба було висадити під час відливу, щоб було видно більшість перешкод та загороджень, поставлених німцями на березі. Тому операція була можлива лише між 4 і 7 червня 1944 року.
Взагалі-то первісний термін десанту був травень 1944 року, але не вистачало часу збудувати необхідну кількість десантних транспортів. Тому операцію було відкладено до червня, і 17 травня 1944 року Айзенгавер визначив 5 червня як незмінну дату для початку операції. Але 4 червня 1944 року начальник імперського штабу фельдмаршал Алан Брук написав у своєму щоденнику: «Операція форсування Ла-Маншу, День Д, мала розпочатися в ніч на 4/5, але була погана погода, сильний вітер і темні, густі хмари. Тому операцію довелося відкласти».
О першій ночі 3 червня 1944 року заступниця начальника поштового відділення на західному узбережжі Ейре (Ірландії) Морін Флейвін помітила, що показник барометра різко впав. Морін, якій саме в цей день виповнилося 21 рік, розбудила свого нареченого, Теда Свіні, що наглядав за береговим маяком. Той підтвердив, що Морін правильно зчитала показник повітряно тиску, і цю інформацію, як годиться, було переслано в центр графства, а звідти у Ірландську Метеорологічну Службу в Дубліні. Нейтральна Ейре одначе ділилася метеорологічними даними з Британією, і о 11-й ранку Морін зателефонували, і жіночий голос з англійським акцентом попросив її ще раз перевірити її показники – вони були незмінними. Потім Морін передзвонили ще раз, і знову барометр вказував низький тиск.
Тим часом у Лондоні груп-капітан Джеймс Мартін Стаґґ, головний метеоролог операції «Оверлорд», зробив висновок, що 5 червня 1944 року, коли оптимальний приплив співпадав із повним місяцем, над Ла Маншем буде буря. Якщо умови для десанту навколо цього числа будуть несприятливі, доведеться переносити його на цілий місяць, до нового повного місяця. Цей додатковий місяць дав би ворогу можливість додатково укріпити узбережжя – «настільки поганий варіант, що не хотілося про нього й думати», як казав генерал Айзенгавер. Але справді над протокою пронеслася найсильніша за 20 років буря, що таки змусила Айзенгавера 4 червня 1944 року скасувати призначений на наступний день десант, відклавши його на 24 години. Солдати, скупчені на палубах транспортів і барж, та парашутисти у палатках на аеродромах біля літаків, чекали нового наказу, і треба було відкликати деякі кораблі, які вже були в морі.
Але того ж 4 червня Морін побачила, що барометр показав поступове підвищення тиску, та й дощ стих. Ця інформація так само пішла в Британію. Наступного дня Метеорологічна служба союзників повідомляє командування про «вікно» пристойної погоди, і Айзенгавер дає зелене світло на десант. Він начебто пробурчав: «Мені це не подобається, але добре, рушаймо». За кілька годин армада з 3000 десантних транспортів, 2500 інших суден і 500 військово-морських кораблів почала відходити від портів південної Англії.
Треба сказати, що німці не мали цієї інформації про погоду в Атлантиці, тому вважали, що негода продовжиться й далі. Саме тому багато німецьких командувачів вирішили дати собі трохи відпочинку. Роммель поїхав на зустріч з Гітлером, по дорозі зупинившися в Герлінґені, щоб привітати дружину з її днем народження. Його відсутність на місці подій під час десанту ще трішки схилила шальки терезів на бік аліянтів.
Зараз подеколи можна почути (а у совіцьких наративах ця тема була присутня постійно ) що успіх десанту в Нормандії було фактично ґарантовано, що у німців не було жодного шансу йому протидіяти, настільки великою була перевага американсько-британських сил. Але тоді ті, хто ось-ось мав почати визволення Європи, зовсім не вважали, що успіх є ґарантованим.
Фанні Г’юґілл, що під час війни працювала у штабі адмірала Рамсі , згадувала про ніч перед десантом: «Це була напружена ніч, настрій був стриманий, але впевнений. Рамсі пішов спати, сказавши, щоб його збудили о п’ятій ранку, якщо все добре, і раніше, якщо ні». Але після тієї ночі протягом наступних тижнів вона не могла у своїх спогадах виокремити щось конкретне, настільки все злилося в напрузі постійної роботи.
Клементина, дружина Вінстона Черчілля, вранці 5 червня 1944 року написала до свого чоловіка: «Мій дорогий, Я так переживаю за тебе у цей агонізуючий момент – так сповнена передчуття, що не можу радіти через Рим! Я чекаю зустрічі з тобою на вечері – Напиши гарного листа бідному королеві! З ніжною любов’ю, Клеммі».
Фельдмаршал Брук записав у своєму щоденнику напередодні великого десанту: «Важко повірити, що за кілька годин почнеться інвазія через Ла-Манш. Я маю важкі відчуття щодо всієї операції. В кращому разі вона досягне набагато меншого, ніж на те сподівається основна маса людей, а саме ті, що нічого не знають про її труднощі. В гіршому це може бути найгірша катастрофа всієї війни. Я молю Бога, щоб вона скінчилася щасливо».
Генерал Айзенгавер також аж ніяк не був певен успіху, і навіть заздалегідь написав чернетку свєї заяви на випадок невдачі: «Наші десанти в районі Шербур-Гавр не змогли достатньо закріпитися, і я відвів війська. Моє рішення атакувати в цей момент та у цьому місці базувалося на найкращій наявній інформації. Війська, авіація та флот зробили все, що відвага та присвята обов’язкові можуть зробити. Якщо за цю спробу треба шукати вину чи помилку, то вони лише мої». Те, що він датував її 5 липня, а не червня, лише свідчить про його стан напередодні безпрецедентної досі події.
No comments:
Post a Comment