Черчілль та британська королівська родина на балконі Бекінгемського палацу у Лондоні, 8 травня 1945 р.
Лондонці святкують перемогу над Німеччиною 8 травня 1945 року. На передньому плані Кенотаф – монумент загиблим у Першій світовій війні
Натовп святкує закінчення Другої світової війни, Нью-Йорк, Таймс-Сквер, серпень 1945 року.
Генерал Паттон і маршал Жуков у Берліні, червень 1945 р.
Підписання Устава Організації Об’єднаних Націй, 26 червня 1945 р.
Черчилль, Трумен і Сталін у Потсдамі, липень 1945 р.
Вже увечері 7 травня в центрі Лондона зібралися натовпи, чекаючи офіційного оголошення про закінчення війни. Вздовж Стренда (однієї з центральних вулиць, що виходить на Трафальґарську площу) проходила процесія довжиною більше милі (тобто десь під два кілометри), несучи величезного прапора Британії. Натовп пройшов з Трафальгарської площі через арку Адміралтейства по Моллу до Букінґемського палацу. Люди співали, танцювали, коло палацу почали кричати: «Ми хочемо короля!», але Джордж Шостий тоді не вийшов до своїх підданих. Тоді натовп рушив на Пікаділлі, і врешті на Геймаркеті (лондонському «Сінному Ринку», теж недалеко Трафальґарської площі) влаштував велике багаття з кіноафіш.
Наступного дня король виступив по радіо: «Сьогодні ми дякуємо Богові за велике збавлення. У найтемнішу годину ми знали, що поневолені та ізольовані народи Європи звертаються до нас: їхні надії були нашими надіями; їхня впевненість підтверджувала нашу віру. Ми знаємо, що якби не впали, останній бар’єр проти світової тиранії перетворився б на руїну. Але ми не впали. Ми зберігали віру в себе і один в одного. Ми зберігали віру та єдність з нашими великими Союзниками».
Черчілль (що став прем’єр-міністром рівно п’ять років тому день в день) звернувся до натовпу на Вайтголлі (вулиці, що йде з Трафальґарської площі до британського парламенту, і на якій знаходяться основні урядові установи): «Це ваша перемога!», на що люди кричали йому: «Ні, твоя!» Він продовжив далі: «Це перемога справи свободи у кожній країні. У всій нашій довгій історії ніколи не було величнішого дня. Кожен, чоловік і жінка, зробили все що могли. Кожен стомився. Але ні довгі роки, ні небезпеки, ні жорстокі атаки ворога не змогли послабити незалежну рішучість британської нації. Мої дорогі друзі, це ваша мить. Це не перемога якоїсь партії чи класу. Це перемога всієї британської нації. Ми були першими, на цьому старовинному острові, хто вихопив з піхов меч проти тиранії. Невдовзі ми опинилися в самоті проти найсильнішої воєнної потуги, коли б то ни було баченої. Ми були в самоті цілий рік. Чи хтось хотів здатися?» Натовп багатоголосно відповів: «Ні!!!»
О пів-на шосту вечора Черчілль, проти всіх королівських протоколів та звичаїв, з’явився на балконі Букінґенського палацу разом з королем, королевою та двома принцесами, майбутньою королевою Єлізабет, лейтенантом жіночої армійської служби, і меншою Марґарет. Королівська родина за цей день десять раз виходила на балкон привітати британців, останній раз, у світлі прожекторів, черел півгодини після полуночі. Принцесам було дозволено приєднатися до святкування на нічних лондонських вулицях, де після років затемнення панувало море світла від ліхтарів, прожекторів, фейєрверків та багать – на яких часто палали опудала, що зображали Гітлера. Король написав у своєму щоденнику: «Бідні дівчатка, у них досі не було жодних розваг».
Святкували не лише у Лондоні. У Парижі відбувся парад на Єлилсейських Полях, широченному бульварі в центрі міста, святкували в кожному місті та селі визволеного континента. У Америці святкування було дещо скромніше, через жалобу по покійному президентові Рузвельту, але й у Нью-Йорку 15 тисяч поліціянтів знадобилося, щоб контролювати велилчезний натовп, що зібрався на площі Таймс Сквер у центрі міста.
В цей час саме скінчилося дійство, влаштоване, щоб потішити самолюбство Сталіна. Церемонія, на якій господарем був, ясна річ, совіцький маршал Жуков, відбувся 8 травня в банкетному залі військового інженерного училища у Карлсгорсті на околиці Берліна. Від імені командування армії на акт «остаточної» беззастережної капітуляції свій підпис поставив фельдмаршал Кайтель, за Люфтваффе підписав генерал Ганс Юрґен Штумпф, а в від імені Кріґсмаріне адмірал Фрідебурґ ще раз поставив підпис на такий самий текст, що він вже підписав у штабі Монтґомері. За Червону армію його підписав Жуков, за союзні армії заступник Айзенгавера головний маршал авіації Теддер, і засвідчили документ своїми підписами генерал Спраатс і генерал де Латтр де Тассіньї. Церемонія була організована так, щоб принизити німецьку делегацію. Кайтеля весь день протримали на летовищі, а церемонія почалася лише близько полуночі, коли німецьку делегацію привезли до будівлі, де на неї чекали переможці.
Жуков звернувся до німців, що зайшли в зал, де зібралися представники союзників: «Ми запрошуємо німецьку делегацію підписати акт капітуляції». Перекладач хотів перекласти німецькою, але Кайтель махнув рукою та жестом показав, щоб йому дали документ. «Скажіть їм, хай підійдуть сюди підписати», сказав Жуков. Після того як німецькі делегати тремтячими руками поставили свої підписи, Жуков скомандував: «Німецька делегація може вийти з залу». За московським часом було вже 9 травня.
No comments:
Post a Comment