Truls Egil Wyller, Hva er tid – Трюльс Вюллер, «Що таке час?»

Це зовсім невеличка книжечка, менш від півтораста сторінок. Власне, така була ідея закладачів норвезької книжкової серії, «Hva er», тобто дослівно «Що таке...», норвезького видавництва «Universitetsforlaget» (що в свою чергу запозичили ідею в англійського «Oxford University Press» та їхньої серії «Very Short Introductions» («Дуже короткий вступ»). «Oxford University Press» видало, починаючи з 1995 року, коли вони започаткували цю серію, більш як півтисячі таких коротких але всеохоплюючих книжок на окремі теми з самих різних галузей науки, від фізики елементарних часток до проблем сучасної політики. Книжки ці адресовані широкому читацькому загалові, але написані провідними фахівцями з тих питань, яким вони присвячені. Книжки серії «Very Short Introductions» виявилися дуже успішними комерційно, тому їх перекладено на більш ніж 25 мов ссвіту. Але норвезькі видавці «Universitetsforlaget» у 2003 році вирішили, що краще ніж перекладати щось вже написане, вони створять аналогічну серію, але написану для читачів саме їхньої країни. Судячи з того, що серія успішно видається й досі, відносно невелика ємність норвезькомовного книжкового ринку  (а Норвегія минулого року налічувала аж цілих 5 мільйонів 233 тисячі жителів) не стала їй на заваді.

Для книги про час (що сподівано має назву «Що таке час») видавництво запросило до співпраці професора відділу філософії Норвезького університету природничих наук і технології в Тронгеймі Трюльса Еґіла Вюллера. Професор Вюллер народився у 1951 році. Його батько, Еґіл Вюллер, також філософ та професор емеритус університету Осло, переклав норвезькою діалоги Платона.  Дядько, Томас Крістіан Вюллер, також був професором університету Осло та фундатором політології як наукової дисципліни в Норвегії (а також ветераном антинацистського руху Опору під час Другої світової війни). Сам Трюльс також учився в університеті Осло, і навіть очолював там комуністичну студентську організацію, а пізніше був редактором комуністичних газет та часописів – але пізніше відійшов від лівацької політики. Його наукові інтереси обіймають філософію часу й простору, роботи Іммануеля Канта та Людвіґа Віттенштайна, а також філософію етики та політики (напевно, не буде перебільшенням сказати, що його власні наукові інтереси сформувалися під значним впливом його старших родичів).

Трюльс Вюллер не надто відомий англомовному читачеві. Мені не вдалося знайти посилання на переклади його книжок англійською. У англомовній Вікіпедії немає навіть сторінки, присвяченій йому. А от у Німеччині його праці відомі та перекладаються, у тому числі і ця книжка, яку шановний читач тримає в руках. Так що маю зізнатися, що до того, як я прочитав її, професор Вюллер був мені незнаний. Власне, й зараз я знаю його лише по цій книжці. І маю сказати, що вона мені подобається. В німецькому виданні вона значиться як «есея» - що ж, німці, як ми знаємо, чекають від книг з філософії поважної багатотомності чи принаймні значної грубості, щоб ті мали право зватися справді «книгами». Що до мене – я на такому не наполягаю.

Власне, прочитавши назву книги, я одразу згадав мою власну першу енциклопедію, що називалася дуже схоже, «Что такое? Кто такой?» Вона була видана (її перше видання – з того часу було кілька перевидань, але цих у мене вже не було) саме тоді, коли молодий Трюльс починав своє навчання в університеті Осло та суспільно-політичну діяльність у норвезькому комсомолі. Мені подобалося – окрім гарних яскравих (і з добрим гумором) картинок – що вона розповідала дітям простою доступною мовою про досить складні питання. Книга професора Вюллера, звісно, не написана для дітей – але написана вона легко й просто, і при тому не спримітизовано. Написана для тих, кому цікаво зануритися у надзвичайно складну філософську проблему і постаратися якщо не розібратися в ній – автор вказує, що ми не можемо повністю зрозуміти її – то хоча б зрозуміти, наскільки вона складна, а також що про неї думали колись (і зараз) дуже розумні люди. Написана як для підлітка, що цікавиться філософією (чи фізикою), так і для дорослого, що щось таке колись вже вивчав, коли сам вчився в університеті. Без зайвої полемізації та з великою відданістю предметові автор показує збалансовану картину теперішнього стану розуміння проблеми у світлі як філософії, так і фізики, антропології, історії, літератури та релігії, та ілюструє свої роздуми ситуаціями з повсякденного життя.

 Час керує нашим життям. Все на світі відбувається в часі – від минулого через теперішнє й у майбутнє. Але що таке час? У античності час мав статус божества, пізніше його розуміли як фізичне явище, далі як витвір свідомості. Можливо, час не є ні тим, ні другим, ні третім – а може, усим потроху.

Як можна співставити особисте відчуття часу із його відмірюванням? До винайдення механічних годинників давні мисливці, скотарі та хлібороби лічили дні й ночі та зміни пір року, і таким чином винайшли концепцію циклічності часу. Із появою все більш точних годинників ми все менше розуміємо, що ж саме ми вимірюємо – бо чи можемо ми насправді використати проміжок часу, що тече зараз, для порівняння (з метою виміру) з проміжком часу, що вже зник? Вюллер порівнює цю ситуацію з тою, якби ми змахнули рукою, а потім змахнули нею вдруге, щоб побачити, яким був перший помах.

Ми дізнаємося про те, що французький філософ Анрі Берґсон розрізняв «час» і «тривалість». Так само англієць Джон Мак-Таґґарт Елліс Мак-Таґґарт зауважував, що ми, з одного боку, маємо наше суб’єктивне сприйняття «минулого», «теперішнього» та «майбутнього», і з другого боку, ми можемо класифікувати події стосовно «об’єктивного» часу як «більш ранні», «одночасні» та «пізніші». Але Мак-Таґґарт (у своїй найвідомішій роботі «Нереальність часу», що вийшла у 1908 році) із очевидної несумісності цих двох точок зору зробив висновок про те, що час – це ілюзія.

Це, власне, не нова ідея – ще Св. Августин більш як півтора тисячоліття тому розмірковував про ілюзорність часу. Оскільки ні минуле (що вже зникло), ні майбутнє (яке ще не настало), на його думку, реально не існують, то теперішнє, як межа між «нічим» і «нічим», також не існує. Треба сказати, що Августин тут же рятує теперішнє (і час із ним) від загрози неіснування, вказуючи, що минуле існує в теперішньому як пам’ять, а майбутнє як наміри та очікування.

Я не буду переказувати все, що написано у «Що таке час» - книжка достатньо коротка, щоб шановний читач міг сам її швидко прочитати. Не скажу – зрозуміти, бо сам навряд чи зрозумів все – чи хоча б половину – з написаного. Скажу лише, що аналогії між часом і музикою, як на мене, є можливо найбільш корисними для розуміння надзвичайно складних філософських концепцій часу (настільки, що іноді дивуєшся просто з того, що комусь спало на думку просто поставити такі питання). І ще – хочу побажати читачам такого ж задоволення від цієї книги, яке отримав, читаючи її, я сам.