Сім років тому на Великдень написалося от таке:

http://chestnut-ah.livejournal.com/943997.html

У зв’язку з Великоднем, ясна річ, а надто у зв’язку із поздоровленням певного політичного діяча однієї держави, ну і різних світлин його мармизи, може виникнути питання – як це так, що у своєму поздоровленні цей діяч ні словом не згадав Того, в честь Кого взагалі християни вчора святкували Його Воскресіння. Натомість була згадка про «народні традиції» і таке інше. А от як на мене, все абсолютно логічно. Ця країна в масі не є християнською зовсім. От якраз і результати опитування оприлюднено – хоча «православними» вважають себе десь дві третини опитаних, хоч раз на місяць заходять до церкви та регулярно моляться лише 13 відсотків чи щось таке. Але навіть ті, хто заходить раз на місяць у церкву, чи є вони християнами, Тобто чи знають вони, що казав Христос і чи слідують Його словам? Чи лише знають, якому святому ставити свічку від запоя чоловіка, а якому від зубного болю? От тільки опитування навряд чи виявлять, скільки є перших, скільки других, а скільки ще третіх, четвертих і п’ятих

Вже давно в мене склалося враження, що в Росії панує одна релігія – поганський культ предків вкупі з обожествленням Батьківщини (власне, це просто два аспекта одного культу, який іноді прибирає форм християнства східного обряду; прибирає форм, бо як писав Лєсков ще 150 років тому, «християнство в Росії ще навіть не проповідуване»). І як усякі погани, ці погани ненавидять проповідників християнства – від закриття храмів і вигнання аж до вбивств християнських священників, як от на Донбасі (де, до речі, більше половини віруючих перед війною становили парафіяни протестантських церков)

Тому наша поточна Вітчизняна Війна має на додачу до всього іншого має ще й елемент хрестового походу проти бастіону новітнього поганства. Україна знову – вимушено, але все ж таки – взяла на себе ролю бути антемуралє християнської Європи проти наступаючого мороку варварства. А тому звеселімося. З нами Бог, і значить з нами буде Перемога

Звичайно, я тоді не міг і уявити, як саме повернеться ця війна через стільки років. Коли почався цей етап, то спершу можна було лише молитися, щоб Україна встояла. Ще за якийсь час стало ставати зрозумілим, що Господь Україну не залишив. Більш того, стало ясно, що Господь обрав Україну своєю зброєю проти нападника, і починає поступово прояснюватися, що не просто зброжю, а такою зброєю, якою нападника - поганське антихристиянське утворення, жахливу потвору нашого часу - буде строщено, знищено. При тому не варто забувати - лезу меча, що ним рука Всевишнього гатить по черепу сатанинської потвори, також доводиться непереливки, й воно навіь може зламатися, хай і вбивши ворога. Чи зможуть розтрощений меч скувати знову? Уповаймо що так.