http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-yakbitologiya-ukrayini-odna-kulya-chastina1.html http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-yakbitologiya-ukrayini-odna-kulya-chastina-2.html http://likbez.org.ua/ua/ukrayinska-yakbitologiya-ukrayini-odna-kulya-chastina-2.html
Викладу текст, посилання на який наведено вище, одним шматком. Але за посиланнями є красіві картінки
Якбитологія України: Одна куля
Перш за все,
шановний читачу, слова застереження. Все, що ти прочитаєш далі, це лише і
виключно думка автора. Автора, що не є істориком з фаху, і хоча захоплюється
історією з дитинства, не може підтвердити власної кваліфікації судити про
історичні процеси жодним відповідним дипломом. Ба, до минулого року також і
жодною друкованою книгою. Тому, читачу, ти цілком можеш припинити читання
посто зараз, як не хочеш витрачати свій час на аматорські розмірковування. А
можеш і продовжити – а ну як буде цікаво?
Чи спадало тобі
на думку, читачу, що картина світу, що видається нам зараз єдино можливою та
заздалегідь окресленою долею чи історичною логікою розвитку, зовсім не була
такою двісті чи триста років тому? Не можна забувати тієї простої речі, що
історію творять люди, їхні вчинки, їхні думки, ідеї, рішення. Майбутнє не запрограмоване. Не задане «економічними
силами», «базою», «історичними закономірностями». Про це все пишуть згодом, щоб
якось полегшити розуміння минулих подій, і то часто невірно. А діють люди, як
триста років тому, так і в наш час. Але мені здається, що якраз українському
читачеві, на очах якого робиться історія прямо зараз, така думка не видасться
дивною, як би ни знаходився він під впливом марксистського економічного
детермінізму, який і досьогодні багато в чому формує уявлення про історичний
процес у великої більшості наших співвітчизників.
Як би ни
нівелював детерміністський погляд на історію значення дій конкретних історичних
осіб, неупереджений погляд на історію не може не призвезти до висновку, що
особистості мають значення. А також часто має значення посто випадок. На Заході
(і не тільки) в останні пару десятиліть набула популярності література із серії
What If? (тобто «А що було б, якби?») – де часто навіть
серйозні історики розмірковують, як би могли розвиватися події, якби на якійсь
розвилці історії її рух вибрав інший від реально обраного шлях. У жителів
країни, де кажуть «поребрик», цілі шафи у книгарнях заставлені книгами, де
описується минуле, сучасне та майбутнє у такому альтернативному світі
(найчастіше набагато приязнішому до фантазій жителів тієї країни). Дещо на цю
тему було написано й в Україні, але далеко не так багато. Так що ось я й
викладаю на твій, шановний читачу, розсуд, мої міркування з приводу одного з
ключових епізодів історії України – як би він міг виглядати, якби сліпа доля
зовсім-зовсім трохи по-іншому здала карти. З Божою поміччю, і як на те буде
читацька ласка, може з цього вийде серія таких собі есеїв під умовною назвою
«Якбитологія України».
***
О другій годині ночі у понеділок 28 червня (за
календарем, що був тоді на короткий час впроваджений у Швеції – у католицьких
країнах вже було 8 липня, а у решті – 27 червня) 1709 року стояла темрява. Але
шведське військо – точніше, та частина його, яку король Карл вирішив цього дня
послати на бій із російським військом – вже вишикувалося у похідний порядок.
Вісімнадцять батальонів піхоти під командуванням генерала Левенгаупта стали у
чотири колони (дві ліві з п’яти батальонів кожна, дві праві – з чотирьох). За
ними у шість колон стала кіннота під проводом фельдмаршала Реншильда. Із 34
гармат, що стояли на шанцях навколо обложеної Полтави, король вирішив узяти з
собою лише чотири 3-фунтових гармати. Його план бою полягав у швидкості маневру
на натиску, і зайві три десятка гармат завадили б цьому. Зрештою, сім років
тому під Клішовом у нього також було лише чотири гармати проти 46 саксонських і
польських.
