Шевченкове «Посланіє» та його можливе джерело

Автор хоче од самого початку застерегти шановних читачів, що він не є літературознавцем, істориком літераттури, шевченкознавцем чи ще якимсь дипломованим –знавцем, і відповідно висловлює саму лише власну думку. Але надто вже кортить її висловити, бо натрапилася вона вже якийсь час як. Просто автор є, на превеликий жаль, не надто працьовитим, ну або ж – як вже сказано, тема цього допису не є чимось, чим автор займається професійно, тож для такої забаганки треба вибрати час із свого вільного часу. Але на шевченківський ювілей автор вирішив, що часконче потрібно знайти. І знайшов. Так що читайте, як є таке бажання, шановні читачі й читачки.

«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» є одним з кількох програмних, найважливіших та найцхастіше згадуваних поезій Тараса Григоровича Шевченка. Відповідно, воно вивчалося й вивчається поколіннями шевченкознавців, цитується, трактується, піддається розтину та автопсії, щоб краще зрозуміти, що ж саме хотів цією короткою поемою сказати Кобзар. Дослідники густим гребінцем проходилися й проходяться кожним рядком поеми, коментуючи вісможливі референції, що зустрічаються в ній чи можуть зустрічатися на думку дослідників.

Але автор не зміг знайти обговорення того, що по-перше, стирчить з першого рядка, б’ючи прямо в очі, і по-друге, надає надзвичайно важливого контексту до всього змісту поеми. А по третє, заставляє подумати про те, наскільки тойзвичнийбагатьом «дід в кожусі» був у контексті сучасної йому європейської думки – і на якому фланзі її він був.

Напевно, доволі загадок. Сама назва вірша в основній своїй частині є цитуванням може найбільш впізнаваного рядка з роботи ірландського політика та філософа XVIII століття Едмунда Берка «Міркування щодо французької революції», написаної у 1790 році. Саме там Берк писав: «Суспільство справді є угодою <...> Оскільки мета такого партнерства може бути досягнута лише через багато поколінь, воно стає партнерством не лише між тими, хто живе зараз, але між тими, хто живе, тими, хто помер, і тими, хто ще має народитися <...> Якщо змінювати державний устрій так часто, як кому заманеться, <...> то жодне покоління не матиме зв’язку з іншими. Люди будуть не ліпшими од мух улітку.» Нині живе покоління успадкувало все, що воно має, від попередніх поколінь, і має обов’язок передати цю спадщину наступним поколінням. Під спадщиною Берк розумів не лише економічне багатство, але й мову, традиції, мораль, звичаї, ширше – культуру.

Але ж, скаже хтось, Берк вважається провідним ідеологом консерватизму, тоді як Шевченко знаменито закликав у своєму «Заповіті»: «Поховайте, та вставайте,/Кайдани порвіте,/ І вражою злою кров’ю/ Волю окропіте», то як це можна поєднати? Тим більше, що в тому ж «Посланії» він також писав: «Розкуються незабаром/ Заковані люде,/ Настане суд, заговорять/ І Дніпро, і гори,/ І потече сторіками/ Кров у синє море/ Дітей ваших...» Де ж тут консерватизм? Одначе, уважне читання Берка дає достатньо чіткі орієнтири.

Перш за все, Берк не був противником кожної революції. Він, навпаки, підтримав повстання жителів тринадцяти американських колоній проти британського уряду – бо на його думку це повстання було необхідне для захисту традиційних англійських вольностей проти надто могутнього центрального уряду. Що він закидав революціонерам у Франції, так це те, що їхнє повстання проти короля витікало не з прадавніх свобод, а від раціоналістських принципів, вигаданих окремими мудрагелями, що повністю відкидали ті традиції державного життя, що вже склалися, і що головне – працювали, на користь чогось ще небувалого, і щодо якого не було жодних гарантій, що воно працюватиме.

За словами Берка, французькі революціонери нищили державні інституції, що витримали перевірку часом, щоб, користуючись своєю швидкоплинною політичною владою, реалізувати до того небувалу абстрактну схему, що спиралася на концепцію «прав людини» та суверенності народу. На його думку, не лише руйнувалася державна система, але відбувалося також бездумне знищення усієї матеріальної та духовної спадщини суспільства, що накопичувалася століттями важкою кропіткою працею попередніх поколінь. Берк протиставляв руйнівній французькій революції британську традицію поступових еволюційних змін, де зберігалася повага до приватної власності та суспільної єрархії. Ці зміни, за Берком, відбувалися під проводом спадкової аристократії – як от під час «Славної революції» 1688 року, яку Берк також схвалював.

Але ж у «Посланії» Шевченко саме й звертається до такої аристократії, до української шляхти, яку він, з одного боку, ганьбить за те, що вона безжально визискує селян-кріпаків, що – як «найменший брат» належать до одного з ними народу – і які, якщо шляхта, потомки козацької старшини, не «схаменеться», можуть повстати проти них, із великим кровопролиттям. Шевченко мав тому наочне підтвердження. Поема була написана у грудні 1845 року, а вже за два місяці у тодішній австрійській Західній Галичині відбулося криваве селянське повстання. Шевченко переписав поему набіло ще через пару місяців після цієї «Галицької рабації», і про цю подію мав знати як він, так і ті, до кого його поема була адресована.

Проте Шевченко застерігає не лише проти того, щоб ніяк не змінювати ставлення до кріпаків. Він також, разом з Берком, застерігає проти некритичного затягання на рідні терени чужинських ідей перевлаштування суспільства, як спробували французькі якобинці. Тут можна згадати також слова тодішнього австрійського канцлера Меттерніха щодо спроб ліберальних революцій у державах тодішньої Італії: «Люди, що не вміють ні читати, ні писати, і для яких останнім аргументом є кинджал – гарний матеріал для конституційних принципів! <...> Англійська конституція це результат багатосотлітньої роботи. Не існує універсального рецепта для конституцій». Так що шевченкові рядки, критичні щодо некритичного сприйняття того, що «німець скаже», можна читати саме в такому контексті.

Адже Шевченко не відкидає «чужої мудрості», навпаки, він заклилає навчатися чужому, але при тому не забувати свого. Українська аристократія має «обняти» селянство, і разом побудувати справедливіший устрій, який Шевченко вбачає у ідеалізованій версії гетьманської України. При тому Шевченко має абсолютно тверезий погляд на рeальну історію, і вбачає джерело нещасть України у зраді козацькою старшиною («раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття ваші пани ясновеьможнії гетьмани!») інтересів народу. Саме тому вони теж «ходять в ярмі». Шевченко впевнений, що адресати його поеми свідомі цього ярма, та також мріють його скинути – і пропонує, як це може бути зроблене, тобто поверненням до статих козацьких традицій справедливої державності (хай навіть і уявних).

При тому виникає питання, а як же шевченко міг ознайомитися з роботою Берка. Російською її перекладено лише в ХХ столітті. Берк в Росії взагалі не був надто знаний. Гасла про нього немає, скажімо, в енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона, що дає достатній зліпок всесвіту знань в Російській імперії початку ХХ століття. Можливо, Шевченко читав виклад польською чи французькою, але це ще було б цікаво дослідити детальніше. В кожному разі його знайомство з цим важливим твором європейської консервативної думки, з точки зору автора, висвітлює його світогляд по новому. 

Родинна історія

Григорій Львович Левинський (здається, таки Левинський, але може бути, я й помиляюся; якось це було щось таке, що не вважалося чимось важливим) був другим чоловіком батькової тітки, як я її називав, бабусі Наташі, старшої сестри моєї бабусі Наці. Я його не застав, бо він помер десь за рік чи два до мого народження. Останній рік його життя був дуже нещасливим – але в його житті було взагалі не так щоб дуже багато щасливих років. А подіями життя було таки насичене.

Я буду переказувати переважно те, що мені розповідав мій батько, що він чув від дяді Гриші. Наскільки воно все правда, дуже важко сказати, у цьому ланцюгу переказів та перепереказів. Може, щось і неправда, чи не зовсім правда, зараз вже й не розбереш. Як хто хоче, хай вважає це просто збіркою байок, чом би й ні. Як би то ни було, я запевняю, що на своєму боці перепереказу я стараюся якомога точніше передати те, що я почув.

Батько його завжди називав Григорієм Львовичем у своїх розповіддях. Напевно, так само він до нього звертався і у своїх із ним розмовах, або ж звав його дядею Гришею, теж можливо. Як і мій тато, дядя Гриша був родом з Лубен – на відміну як від бабусі Наці з бабусею Наташею, та й від діда Івана, що всі були з сел навколо Лубен (з Нового Іржавця та з Дмитровки, як кому цікаво). Ні, дядя Гриша був міський, і був він з єврейської родини. Бо ж Лубни були повітовим містом Полтавської губернії, а губернія входила у Смугу Осідлості, в якій височайше дозволялося жити євреям.

І вони там жили. Он Шолем Алейхем родом із недалекого від Лубен Переяслава (того самого, що ще недавно був Переяславом-Хмельницьким – ну але коли там народився маленький Соломон Рабинович, то він все ще був просто Переяславом). Шолем Алейхем встиг емігрувати до Америки, і дядя Гриша теж емігрував до Америки, але повернувся. Якісь його родичі тоді теж туди виїхали, і в них вистачило розуму не повертатися, але хто вони і як їх звали, вже й не взнаєш. Дядя Гриша казав татові їх імена, але занотовувати заборонив, щоб не дай Бог не виплило, що він має «родствєнніков за ґраніцей», хай ці родичі й сьома вода на киселі. Тато, ясна річ, забув – ну а який молодий хлопець не забуде, що йому наказує запам’ятати старий пердун, тим більше що жодної користі з тої інформації нема і бути не може.

Власне, все, що я знаю, це кілька епізодів, перший з яких був ось який. Було це десь на початку минулого століття. Ну хай буде десь близько 1910 року. Бо Григолій Львович був вже дорослим, хай ще й молодим. Якщо помер він у 1962 році, і якщо було йому років близько 75, то народився він десь перед 1890 роком – шановний читач може здогадатися, що в моїй оповіді буде багато таких кон’єктур.

Так от. У повітовому місті Лубнах було два базари (знову ж таки, може, було їх і не два, я не краєзнавець, але як є краєзнавці, то хай вони мене виправлять). На базарах продавали всяке різне, і в тому числі рибу. Розповідаю як чув, так що не скажу точно, що за рибу, але напевно сушену, бо поводить вона себе у розповіді як commodity. І дядя Гриша помітив, що ціна на рибу на цих двох базарах не однакова, на одному вона коштує на копійку дорожче за фунт (чи на що вже там риба тоді продавалася). І він вирішив зіграти на цій маржі – але для цього, щоб воно було того варто, треба велику партію тієї риби купити, щоб потім продати. А де в нього грошей взяти на велику партію? І він вирішує рупити вагон риби у борг.

Тут виникає друге запитання: а хто йому дасть у борг стільки грошей? І Григорій Львович вирішує, що та не питання. У нього є у Києві дядько, купець другої гільдії, ім’я якого було відоме у Лубнах. І він тоді представляється не небожем його, а рідним сином. Місцевий купець продає йому вагон риби в борг, і той обіцяє, що зателеграфує одразу багатому «батькові», щоб той вислав гроші. Ясна річ, іде на телеграф, посилає телеграму додому, вишліть стільки-то сот рублів. Там, ясна річ, думають, що Гершко здурів, звідки в них стільки грошей, і нічого не висилають. А тим часом з якогось дива риба почала дорожчати.

Продавець до Гершка, той каже, що ось телеграми, бачите, я їх прошу вислати гроші, ну та чогось вони затримуються. А риба все росте в ціні. І тут продавець вирішує, що краще контракт розірвати не чекаючи тих грошей, бо він той вагон зуміє продати вигідніше. Але за своє слово, за той самий «уговор дороже дєнєг», він заплатив відступне. Так Григорій Львович раптом став власником невеличкого стартового капіталу.

І як людина молода й прогресивна, він той капітал пустив у дєло, відкривши перший у Лубнах кінотеатр, десь коло нинішнього Центрального парку, батько казав мені, у якому довго стояв великий пам’ятник Леніну, ну а зараз вже не стоїть. Так що от там він і почав крутити для почтєннєйшей публіки усілякі фільми, як вітчизняного виробництва, так напевно й закордонного.

Але у кожного бізнеса є конкуренти, навіть якщо ти перший кінотеатр. Бо хоч іншого кінотеатра в Лубнах не було, зате був «чарівний ліхтар», тобто великий слайдпроектор, такі були популярні на зламі століть. Ясна річ, картинки, що рухаються, є цікавішими за статичні картинки, й народ пішов до Григорія Львовича. Ну й хазяї «чарівного ліхтаря» вчинили так, як нам це знайомо з недавнього нашого досвіду (іноді здається, що історія, раптово обірвавшися, знову запускається з того самого місця, де обірвалася, ну точно як кіноплівка, що час від часу рветься) – і підпалили кінотеатр. І перший (чи може й не перший, тут не скажу) бізнес Григория Львовича пішов із димом.

Він, напевно, дуже образився на некультурних компатріотів, і емігрував до Америки. Не знаю, скільки там у нього було споб розпочати нову справу, але як би то ни було, нарешті справи в нього пішли добре. Бізнес його торгував курячим м’ясом. І непогано торгував. Григорій Львович вирішив, що раз такі справи, то він і батьків своїх вивезе до Америки. Але мама його, коли узнала, що кури ті некошерні, не дала йому свого благословення на такий бізнес. І Гершко, як хороший слухняний хлопчик, продав свою фірму і повернувся до Лубен. А тут і революція...

Дуже жалкував, батько розказував, він, що не залишився у Америці, ну але хто ж знав.

Що там було з Григорієм Львовичем під час Перших Визвольних, майже не знаю. Єдине, що батько згадував, це що той казав, що торгував тою таки рибою. Їздив на возі, нагруженому сушеною рибою, від села до села. Білі перестрівають: «Що везеш, ж... пархатий? Рибу? Давай сюди». Червоні перестрівають: «Що везеш, ж... пархатий? Рибу? Давай сюди». Ну й усі інші також – але живий залишився.

А тоді, вже у двадцяті під час непу, як знову комерція на короткий час зробилася легальною, почав він возити контрабандою золото через кордон по КВЖД (це, як хто не знає, Китайсько-Східна Залізниця, побудована ще за царя навпростець через Манджурію від Іркутська до Владивостока; вона належала Росії (а тоді ССРР) незважаючи на те, що проходила територією Китаю; вже у середині 30-х совіцький уряд її продав Японії, бо клопоту з нею було більше ніж зиску: у 1929 році навіть через неї була невеличка війна проти місцевого китайського генерала). Подробиці цього бізнесу я, ясна річ, не знаю, знаю лише, що Григорій Львович не одинаком у ньому був, а із компанією, у якій і кілька партійних посадовців брали участь та мали прибуток.

От якось у одному з рейсів Григорій Львович зайшов у купе до цих більшовиків, і побачив, як вони жерли великого кремового торта, і більше половини викинули у сміття. І він тоді собі одразу сказав: ну всьо, вони зажерлися й берега пустилися, а значить, скоро все пропаде. І швидко кинув з ними мати справу. І як у воду глядів: все розкрилося, їх взяли, вже чи на гарячому чи як, а там вони й усіх подєльників здали, із Григорієм Львовичем включно.

Якщо вірити йому, то сиділи вони всі в одній камері (знову ж таки, не знаю, ні де він тоді базувався, ні де його заарештували, ні де він сидів; вже й не взнаєш, так от кажу, що мені батько розказував з того, що пам’ятав). «Сидимо, обговорюємо, як будемо свій захист будувати, те та се. І от якось заходять в камеру, кажуть: «Ти, ти й ти – до вищої мєри, а вам по десятці»». Більшовикам розстріл, ну а безпартійному дяді Гриші пощастило, всього десять років таборів, бо більше десяти років ув’язнення тодішній карний кодекс не давав. Ну але відсидів він довше.

Здається, перший табір, де він опинився, був ті самі знамениті Соловки. Запам’ятався йому такий епізод, із самого початку. Ведуть колону нових зеків, і серед них один високий наголо бритий (а може й лисий) дядько у доброму червоному шкіряному пальті. Хороше пальто, ну й вертухай його теж помітив, і каже тому дядькові: от туди пішов! Той і пішов куди начальство каже. Вертухай знімає гвинтівку з плеча, і тому дядькові кулю в потилицю – Бах! Ну й пальто зняв, не пропадати ж добру. При папиткє к бєгству, всє відєлі?!

«От тоді тільки я зрозумів, куди я попав. Ні коли мене заарештували, ні коли нам без суду оголосили вироки, ні – лише у той момент» Батько так мені передав слова, що він почув від дядька. А це був лише самий початок дядькової подорожі по тому, що через кілька десятків років отримало назву «Архіпелаг».

 

Про дальшу подорож Григорія Львовича по островах Архіпелагу Гулаг я маю лише уривочки з його оповідей, без точних просторових чи часових прив’язок, але вже що є. Я намагаюся якомога точніше переказати, що мені передав батько, але звичайно ж, можу й сам щось наплутати. Так що даруйте, далі будуть посто віньєтки, флешбеки, пов’язані між собою лише особою оповідача.

Зима, засніжений степ, у цьому степу три сотні зеків і конвой. Зеки спочатку зводять огорожу навколо свого майбутнього табору, стовпи, обтянуті колючим дротом. Далі зводять бараки для сторожію І лише потім – бараки, де вони самі житимуть, хто вже виживе. Вижило небагато. Дядя Гриша казав, що він вижив лише тому, що йому пощастило: його, як такого, що мав досвід роботи з кіньми, поставили ходити за ними. І він міг дохарчовуватися овсом, який давали коням – бо із зековської пайки він би ноги простягнув, як майже всі його товариші по нещастю. Ну й тепліше коло коней було, це теж.

Новий флешбек – опинився він у новому таборі, на шахті, де добували сірку. Перше, що йому кинулося в очі, це те, що всі зеки ходять із абсолютно жовтими обличчями від тієї сірки, пилом якої вони дихають у шахтах. І дядько вирішив: будь-що, але я туди не піду. І заявив, що він хворий і в шахту не піде. Його били, довго били, щоб він взяв свої слова назад і сказав, що не хворий, тільки не бийте. Він вперто стояв на своєму: хворий, і в шахту йти не можу. Куми плюнули, ну добре, ж*же, йди в лазарет, як там лікар скаже що хворий, то повіримо. На щастя, лікар був також єврей, і дядько його якось умовив підтвердити, що той не здатен до підземних робіт. Так що знову йому пощастило.

«І головне, Толя», казав дядько, «не лізь у політику ні в якому разі. Бо надивився я там на тих політичних, мерли вони як мухи». А григорій Львович вижив, і через сімнадцять років, у кінці сорокових, вийшов-таки на волю. Приїхав у свої Лубни і зустрівся із удовою, татовою тіткою Наташею. Її чоловіка заарештувало НКВД, і він десь у тому Гулагу й згинув без вісти. Кажуть, що розповів якийсь дурний анекдот, ну й попав за одним з розділів 54 статті Карного Кодекса УРСР (в РРФСР це була горезвісна 58 стаття, до речі) за антирадянську агітацію. До речі, про першого свого чоловіка баба Наташа ніколи не говорила, я взагалі узнав про нього вже після її смерті. Портрет його висів у неї в хаті на стіні у кутку, протилежному до того, де висів портрет Григорія Львовича – знаєте, таки парадні портрети, дуже ретушовані фотографії великого формату... Ну я малий був, мені нецікаво було питати, хто то на стінах висить, ну а зараз вже й нема в кого спитати.

Прожили вони з бабою Наташею ще п’ятнадцять років. Мабуть, жили добре, бо згадувала вона про нього з теплом, і з її характером це щось значило. В останній рік у нього стався інсульт, крововилив у мозок, і його повністю паралізувало. Баба казала: вранці підхожу, а він сказати нічого не може, тільки плаче, й під себе ходить... Паралізований, він ще кілька місяців прожив, і помер за рік чи що до того, як я народився.

Напевно, був він хорошою людиною, бо мій тато про нього теж тепло згадував. Може, так якась пам’ять про нього залишиться. Земля тобі пухом, Григорію Львовичу, дядьку Гришо.

Розсмикані думки на півроку вторгнення

Тут у колишнього киянина Пастухова було, що нинішня банда в Мордорі ставиться до міжнародних відносин в дусі більшовиків. (Це було його інтерв'ю на Даждє, і якщо хтось хотів ілюстрації до старої тези про русскава лібєрала й україн ське питання, то варто було просто почути інтонації ведучої коли вона говорила про те, що українці хочуть не миру, а перемоги у війні, але то таке)

 Цитувався виступ Хрущова у 53 році, де той казав, що угодам із капіталістами вірити не можна, бо вони все одно обдурять, бо вірять лише в силу, і тому треба цю силу показувати. Тут є відмінність як від пізніх совітів, так і від РКМП, де все ж таки принаймні "У товаристві джентльменів" старалися себе поводити пристойно (але не заморочувалися у поводженні із країнами неєвропейськими - за що й були покарані одні в Манджурії, другі в Афганістані). Але я ще про одну подібність покидьків до більшовиків. Вони успадкували світогляд, де центром є їхня країна і ідея, що головною та всепоглинаючою метою буржуїнів є її знищення. Але оскільки класовий мотив зник, а обґрунтувати таку теорію змови якось треба, покидьки витягнули на заміну ідею російської виключності, особливої святості, яку дегенеративний Захід просто не може витерпіти і не може не прагнути знищити.

Якщо розібратися, то це цілковито очевидне запозичення з нацистської ідеології (але й теза про силу теж спільна з нацистами), де місце єврейської раси, що не може не намагатися пригнобити расу арійську, зайняв Захід (Але й це теж було у нацистів, де "фінансова плутократія" ототожнювалася з євреями - при тому це ще впало на угноєний марксизмом ґрунт, бо нерозуміння марксистською теорією ролі фінансів вело до демонізації "фінансового капіталу"). Ну а те, що більшість людей мого й попереднього покоління не можуть про суспільні явища мислити - через сувору ментальну травму уроками абщєствавєдєнья та історії в середній школі та історії партії, м-л філософії та політекономії та наукового комунізму у вишах - інакше як у марксистсько-лєнінсько-сталінській парадигмі, то відповідно вся та хєрня про боротьбу про ринки збуту вотетовотвсьо з них одразу починає перти. Як і конспірологія про єдиний буржуйський центр звідки сплять і бачать як знищити молоду республіку савєтав. 

У цій парадигмі проти Росії/СССР виступає єдиний гравець, до ДСВ Англія, після - Америка, що напряму керує всіми іншими державами і натравлює їх на Расєюшку. Не зовсім при цьому ясно як туди вписуються мєжімпєріалістічєскіє пратіварєчія, але про них писав Лєнін у своїй сплагіаченій брошурці, ну й в реальному житті таки видно що різні країни ведуть свою власну політику (ну й совіти з усих сил намагалися грати на мєжімпєріалістічєскіх пратіварєчіях, і пробують продовжувати - власне, зараз саме на цьому будується стратегія Хуйла: розколоти єдиний фронт Заходу в підтримку України ). Але  з такого світогляду випливає, що якщо весь світ хоче тебе знищити (навіть якщо цього не видно, але це означає лише що вони, суки, гарно криються), то треба бути готовим воювати з усим світом, ну й клепати танків більше нід в усьому іншому світі є - як власне було й продовжувалося від початку 30х років)

Те що Україну покидьки не вважають суверенною, не є дивиною. Вони нікого не вважають окрім зараз Вашингтонського обкома. Коли я колись дискутував із ними про плани СССР на оборону у 30х і вказував, що жодна з великих країн не могла фізично почати агресивну війну проти Мордора, мені казали, що готувалисядо війни кааліциі лімітрофав прі паддєржкє Англіі. Будь які аргументи про абсолютну неможливість такої коаліції а також про абсолютну неготовність Британії (та й інших) до війни не зустрічали розуміння, бо їхня віра диктувала, що не могли не готувати напад. Але коли паранойя і гімно в голові у офісного планктона то одне, але ж точно така паранойя й гімно й у голові мордорської еліти аж до самого верху.

Словом, ясно що Картаґо деленда ест, але ж там треба масово мізки промивати від цього гімна. І ще не факт чи вийде

Вісім років тому написалося отаке інтер аліа:

Питання лише в тому, чи Захід нарешті зрозуміє, що Росія в її нинішньому стані це її ідеологічний ворог, причому більш агресивний, ніж був СРСР, бо якщо СРСР міг вважати себе переможцем у другій світовій, і взагалі лідером одного із світових таборів, нинішня Росія озлоблена тим, що вона вважає своєю поразкою у Холодній війні, і так само як Гітлер рвався знищити Версальський світовий порядок, рветься знищити світовий порядок, що склався після закінчення Холодної війни.

Маймо надію, що зрозуміє. І що візьме до уваги. І що почне втілювати в життя свої можливості по протидії новітньому фірерові. Вони є – але для того, щоб вони запрацювали, потрібен час. Нам же тим часом – «своє робить», відбудовувати країну, відбудовувати суспільство, відбудовувати армію. І чекати. Бог послав нам це випробування за наші гріхи, за змарноване двадцятиліття – треба витримати випробування з честю. Америка відплатила за свій День Ганьби за три з половиною роки. Нам треба запастися терпінням на довший час. Франція чекала на повернення «двох сестер» сорок вісім років. Навіть якщо нам доведеться чекати довше, з Божою поміччю дочекаємося, і змиємо з нашого прапора пляму нашого Дня Ганьби.

А ворогові скажімо так: Смієшся? Смійся. Ще на кутні засмієшся.

Він зарегоче. А ми - чекаймо

І от зараз вже, схоже, не сміються, і скоро таки на кутні засміються, бо Захід таки нарешті все усвідомив у повній мірі і заходився вирішувати питання. І вирішить, до того ж багато в чому нашою кров'ю  - але то вже така ціна сусідства з Мордором...

 

Сім років тому на Великдень написалося от таке:

http://chestnut-ah.livejournal.com/943997.html

У зв’язку з Великоднем, ясна річ, а надто у зв’язку із поздоровленням певного політичного діяча однієї держави, ну і різних світлин його мармизи, може виникнути питання – як це так, що у своєму поздоровленні цей діяч ні словом не згадав Того, в честь Кого взагалі християни вчора святкували Його Воскресіння. Натомість була згадка про «народні традиції» і таке інше. А от як на мене, все абсолютно логічно. Ця країна в масі не є християнською зовсім. От якраз і результати опитування оприлюднено – хоча «православними» вважають себе десь дві третини опитаних, хоч раз на місяць заходять до церкви та регулярно моляться лише 13 відсотків чи щось таке. Але навіть ті, хто заходить раз на місяць у церкву, чи є вони християнами, Тобто чи знають вони, що казав Христос і чи слідують Його словам? Чи лише знають, якому святому ставити свічку від запоя чоловіка, а якому від зубного болю? От тільки опитування навряд чи виявлять, скільки є перших, скільки других, а скільки ще третіх, четвертих і п’ятих

Вже давно в мене склалося враження, що в Росії панує одна релігія – поганський культ предків вкупі з обожествленням Батьківщини (власне, це просто два аспекта одного культу, який іноді прибирає форм християнства східного обряду; прибирає форм, бо як писав Лєсков ще 150 років тому, «християнство в Росії ще навіть не проповідуване»). І як усякі погани, ці погани ненавидять проповідників християнства – від закриття храмів і вигнання аж до вбивств християнських священників, як от на Донбасі (де, до речі, більше половини віруючих перед війною становили парафіяни протестантських церков)

Тому наша поточна Вітчизняна Війна має на додачу до всього іншого має ще й елемент хрестового походу проти бастіону новітнього поганства. Україна знову – вимушено, але все ж таки – взяла на себе ролю бути антемуралє християнської Європи проти наступаючого мороку варварства. А тому звеселімося. З нами Бог, і значить з нами буде Перемога

Звичайно, я тоді не міг і уявити, як саме повернеться ця війна через стільки років. Коли почався цей етап, то спершу можна було лише молитися, щоб Україна встояла. Ще за якийсь час стало ставати зрозумілим, що Господь Україну не залишив. Більш того, стало ясно, що Господь обрав Україну своєю зброєю проти нападника, і починає поступово прояснюватися, що не просто зброжю, а такою зброєю, якою нападника - поганське антихристиянське утворення, жахливу потвору нашого часу - буде строщено, знищено. При тому не варто забувати - лезу меча, що ним рука Всевишнього гатить по черепу сатанинської потвори, також доводиться непереливки, й воно навіь може зламатися, хай і вбивши ворога. Чи зможуть розтрощений меч скувати знову? Уповаймо що так. 

Сороковий день війни

Сороковини. Зразу згадуються похорони - не дивно, зараз вони по всій країні. Особливо по новинах із звільнених від орків міст і сіл... Буча - у минулому житті це дачне селище, де нічого не відбувається, де у друзів та знайомих дачі, і ще станція, яку проїжджаєш приміською електричкою до Клавдієвого чи Немєшаєвого, де у серпні грибні місця й де можна набрати опеньок, груздів, та й білих... Але це вже в минулому. Зараз Буча встала в один шерег із Лідіце, Орадуром-сюр-Ґлян та селом Мі Лай повіту Сонгмі...

Та й день, власне, не те щоб сороковий. Війна почалася більш ніж вісім років тому, "гібридно", "ввічливими людьми" без знаків розрізнення, із зброєю, що "її можна купити в будь-якому Воєнторгу" (пізніше мерзотник таки сказав, що це були мордорські солдати, більш того, що він особисто наказав - ніби хтось сумнівався). Із "референдумом", що відбувся невідомо за яким законом, невідомо за якими реєстрами виборців, і результати яких були просто тупо намальовані. Із загоном мордорського полковника Гіркіна (у мене на полиці лежить книга спогадів - із дарчим написом, ну хто ж знав у кінці 2000х - його колеги по геноциду боснійців у 1990х) що захопив Слов'янськ і почав розстрілювати, розрізати животи та топити, на цей раз не боснійців, а українців.

Болить серце за рідних, що зараз там, під мордорськими бомбами, і радіє, коли їм вдається досягти безпеки. Постійно читаються новини, слухаються експерти на ютубі - ну от які є експерти, такі є. Ну й думається  різне про цю війну.

Наприклад що Росія тепер повністю втратила весь свій - ну який вже був, у всякому разі у Мордорі його всіляко роздмухували - моральний авторитет (абсолютно незаслужений у тому вигляді, в якому він подавався ("Расія патєряла 27 міліонав"). Після Бучі точно, і навіть про "ту" війну тепер згадуватимуть (ну поки не прийде через якийсь час, але не скоро, не скоро, черговий "ревізіоніст" із "новим баченням" та повторенням викопаних із старих книжок та інтернет-архівів байок про "салдат-асвабадітєлєй спасших мір ат фашизма") лише в контексті орди ґвалтівників, убивць та грабіжників - бо внуки показали, як саме "дєди ваєвалі". Їм не відмитися.

І в нас ця війна вже стерла пам'ять про "ту" війну. Нас вже й це не єдна з країною ґвалтівників, убивць та грабіжників. Вони показалли, що прийшли нас вбивати, йце означає, що або ми, або вони. Що б ни казали про те, що це "війна Путіна", але те, з яким ентузіазмом суспільство орків зустрілo заклик знищити Україну й українців, наводить на думку, що ні, не лише Путіна. І надалі вже навряд чи кому в нас навіть на думку спаде сказати про "братні народи" чи ще якусь таку єресь. От точно, "де вони були 8 років" - а зараз все розставилося на свої місця. Отам - ворог. Він хоче вбити тебе, твою родину, твій народ. Стріляй влучно!

А хто пам'ятає, що в орків було досить популярно ототожнювати себе з толкінськими орками. Хтось би здивувався, но ніт. У цих орків, як і у тих орків, рушієм є ненависть. До Заходу в першу чергу, бо раз у Толкіна ельфи на заході, а на сході Мордор, ну значить Мордор це вони, а ельфи це ненвисні "піндоси" - і кому яке діло, що сам Толкін кілька місяців до поранення у шанцях на Соммі саме зі сходу відбивався від німецьких атак (до речі, треба віддати йому належне - він скептично сприйняв ентузіазм Черчилля до новоспеченого союзника, що ще нещодавно гнав нафту до Райху, де вона перетворювалася на паливо для бомбовців, що методично знищували з неба британські міста, як зараз знищується Маріуполь.) А може все простіше - їх справді просто тягнуло показати своє правдиве єство. Бо як орки в Толкіна вони показали, що ненавидять все прекрасне та намагаються його знищити при кожній нагоді.

А от щодо Черчилля та вже його кампанії повітряного наступу на тодішній Мордор (точніш, один з них, другий дожив до нашого часу) - теперішні санкції Заходу схожі саме на неї. Навіть в деталяхй. Кримські санкції це розкидування листівок над Німеччиною у 1939 році. Санкції після Боїнґа це як спроби наносити прецизійні удари по цілям на території райху. І лише зараз підходимо до масового бомбардування ворожих міст, підбираючись поступово до "нальоту тисячі бомбовців" на Кельн у 1942 році - але перемога прийшла лише у 1945му, і для неї потрібно було знекровити ворога на Східному фронті. Це завдання зараз перед нами. Треба йго виконати.     

From Friends of Ukraine Network

 

February 10, 2022

We are all able to read multiple articles every day regarding the Russian war against Ukraine. (It is a war not a crisis.) In this Putin-created war little Vladimir Vladimirovich has a wide range of options before him as he focuses on his goal of breaking the treaties and alliances that have sustained an international security structure for decades. All that is really unknown is the timing and tactics he will employ in pursuing his malevolent objectives beginning with his desire to dominate Ukraine.   One thing that is different at the moment is that American and western reporters are reporting from Ukraine, not Moscow and Washington which has been the case for far too long.   Here you will find a just released Statement by the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine on the Decision of the Russian Federation to Block Parts of the Black Sea and the Sea of Azov and the Kerch Strait.  The statement is followed by two reports, one from The Washington Post and one from The Philadelphia Inquirer. If you have not seen either of them, I recommend both. In the second Trudy Rubin, a columnist, for the Inquirer gives a first-hand report from time with the Ukrainian Coast Guard near the Sea of Azov.   Statement by the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine on the Decision of the Russian Federation to Block Parts of the Black Sea and the Sea of Azov and the Kerch Strait 10 February 2022 12:00 The Ministry of Foreign Affairs of Ukraine strongly protests against the decision of the Russian Federation to block parts of the Black Sea and the Sea of Azov and the Kerch Strait under the pretext of holding regular naval exercises. Unprecedented coverage of maneuvers makes navigation in both seas virtually impossible. In essence, this is a significant and unjustified complication of international shipping, especially trade, which can cause complex economic and social consequences, especially for the ports of Ukraine. Such aggressive actions of the Russian Federation, which fit into the concept of its hybrid war against Ukraine, are unacceptable. This is a manifestation of open disregard for the norms and principles of international law, including the UN Charter, UN General Assembly resolutions and the UN Convention on the Law of the Sea.  Ukraine is closely working with the partners, primarily those of the Black Sea region, to ensure that such actions of the Russian side receive a proper assessment and response.   The Washington Post   Europe Russia begins military exercises in Black Sea and Belarus, stoking fears of preparations for an attack on Ukraine

A Ukrainian soldier keeps watch in Pisky, Ukraine, on Feb. 9. (Gaelle Girbes/Getty Images) By Alex Horton Robyn Dixon  and  Rachel Pannett   KYIV, Ukraine — Russian forces on Thursday began 10 days of military exercises with Belarus, and warships arrived at a strategic port on the Black Sea, as Western diplomats seek to avert what they fear could be an invasion after preparations cloaked as training. A detachment of six ships arrived at the Sevastopol port in Crimea, the Russian Defense Ministry said in a statement, capping a 7,000-nautical-mile journey to begin what officials describe as a naval exercise. The Russian landing ships typically are used for unloading troops, vehicles and materiel onto land. Some took part in Russia’s invasion of Georgia in 2008.   Ukrainian officials blasted the maneuvers, calling them an “unprecedented” action that makes navigation in the Black Sea and the Sea of Azov virtually impossible. The Ukrainian Foreign Ministry condemned what it described as Russia’s decision to “block” parts of those seas and the Kerch Strait “under the pretext of holding regular naval exercises.”   “In essence, this is a significant and unjustified complication of international shipping, especially trade, which can cause complex economic and social consequences, especially for the ports of Ukraine,” the Foreign Ministry said.   In Moscow, Kremlin spokesman Dmitry Peskov denied in a call with reporters that the drills would affect commercial operations. [Kremlin spokesman – lips moving – lies being spoken. Give us a break Dmitry! Russia has been harassing and more commercial shipping in and out of Ukrainian ports for quite some time as part of the Kremlin’s ongoing war – this element of that war focused on Ukraine’s economy. Read more about this in the Philadelphia Inquirer article below. RAM]   Top Russian military commanders flew into Belarus on Wednesday for the maneuvers, which involve thousands of troops and sophisticated weapons systems including S-400 surface-to-air missiles, Pantsir air defense systems and Su-35 fighter jets.   Officials in Moscow and Minsk have said Russian troops will withdraw after the exercises. But U.S. and European security officials are not convinced, and with the arrival in Russian-annexed Crimea, the ships put Russian troops in striking distance along Ukraine’s southern coastline. [“Not convinced” – really. Why would anyone in their right mind accept anything Moscow officials say? One can only believe the troops will withdraw if they withdraw and only then. RAM]   Russian officials, who deny they have plans to attack Ukraine, continue to accuse the United States and NATO of driving up tensions. Peskov said Russia was staging the joint exercises with Belarus to combat “unprecedented security threats … the nature and, perhaps, concentration of which are, unfortunately, much larger and much more dangerous than before.” [Poor Russia – really? Putin invades and occupies Crimea, invades Eastern Ukraine and kills people there for going on eight years, wages a preposterous propaganda campaign against Ukraine, almost shuts down Ukrainian commerce in the Black Sea and the Sea of Arzov, conducts on-going cyber-attacks against Ukrainian institutions, starts on-going bomb threats at Ukrainian schools and other sensitive locations and accuses the United States and NATO of driving up tensions. How can such lunatic accusations be printed without automatic rebuttal and ridicule? RAM]

This cartoon was not in The Washington Post - I added the Kevin Siers cartoon from The Charolette Observer. It is one of so many political cartoons appearing recently that have captured the reality of this Putin -created war. The training exercises are the largest Russia has ever conducted in Belarus. They included operations to detect ambush sites for improvised explosive devices and small group tactics, according to Russia’s Tass news agency, in apparent preparation for urban battles and unconventional warfare against militias and volunteers.   Russia, which annexed Crimea from Ukraine in 2014, has massed more than 100,000 troops — Kyiv has put the number as high as 140,000 — near the borders of its smaller neighbor.   Moscow’s recent military maneuverings are nudging some countries that Russian President Vladimir Putin considers part of Russia’s sphere of influence further toward the West. Lithuania’s president on Wednesday said Vilnius would request that Washington station troops in the Baltic country permanently to help boost security. [The fact is that little Vladimir’s tortured and misguided view of history and the people of Ukraine has left him totally incompetent to judge either the people of Ukraine or their reactions to his barbarity – the consequences of his actions. His behavior has done more than any Ukrainian President has been able to do in united the people of Ukraine – against Russian aggression. RAM]   U.S. and European officials are continuing to push for a diplomatic resolution to the crisis, though efforts such as French President Emmanuel Macron’s trips to Moscow and Kyiv this week have produced no breakthrough.   Political advisers from Russia, Ukraine, France and Germany will meet Thursday in Berlin for “Normandy format” talks that aim to implement the Minsk agreements, signed after Moscow seized Crimea. The talks have been pushed by Berlin as a way out of the current crisis.   But Moscow and Kyiv are deeply divided on how to proceed. “There are differences of opinion,” said German government spokesman Wolfgang Büchner. “In essence, it will be a question of further reducing them.”   Russia’s ambassador to Germany, Sergei Nechayev, reportedly told German media that Berlin and Paris should be “more assertive” in urging Kyiv to accept and implement the terms of the peace accords. [Russia’s ambassador, just like Putin and the Kremlin spin, spin, spin the Minsk “agreements” are terrible and Moscow’s reading thereof is self-serving and as inaccurate as Russia’s lack of compliance to what was agree is blatant. RAM]   Kyiv’s political leadership has argued that the deal, which is focused on the breakaway parts of eastern Ukraine, should be renegotiated. It is widely regarded by Ukrainians as favorable to Moscow-backed separatists, and Ukrainian officials have said it would trigger internal unrest if fully implemented. [It is a great step forward that reporters like these are no reporting from Ukraine and not only from Moscow and Washington about Ukraine but – good grief – still adhering to the Russian propaganda of “Moscow-backed separatists? Shameful. Will any mainstream media ever report facts like - - early on when two Russian – not Russian-backed separatists but Russian -- soldiers were captured in Donbas they admitted they were shocked they had been firing at Ukrainians saying that they were told they would be fighting Americans. Hello world. Ukraine is the current military battlefield but Putin’s war is against the United States, NATO, and the geopolitical structures that have been established for international stability. RAM.]   Putin said in a statement Thursday that the world is becoming “more and more turbulent and tense.” [And here it might have been noted that the little fellow happens to be responsible for the situation – and he is responsible for the lives that have been and may soon be lost due to his unilateral war. RAM]   The situation “requires additional persistent efforts to ensure strategic stability and counteract emerging threats and challenges, first of all, by seeking comprehensive, legally enforceable security guarantees for our country from the United States and its NATO allies,” he said. [What a fraud! RAM]   British Prime Minister Boris Johnson, speaking at NATO headquarters in Brussels, said the next few days are “probably the most dangerous moment.”   He said that “the combination of sanctions and military resolve plus diplomacy is what is in order” in what he described as “the biggest security crisis Europe has faced for decades.”   Speaking alongside NATO Secretary General Jens Stoltenberg, the British leader said he does not think Putin has decided whether to attack Ukraine but that an invasion is still possible in the near future.   “Our intelligence, I’m afraid to say, remains grim,” Johnson said. “We’re seeing the massing of huge numbers of tactical battalion groups on the borders of Ukraine, 70 or more.” Johnson is also scheduled to head to Warsaw on Thursday for meetings with Polish Prime Minister Mateusz Morawiecki and President Andrzej Duda.   Stoltenberg agreed that Europe faces a “dangerous moment” for its security. “The number of Russian forces is going up,” he said. “The warning time for a possible attack is going down.” .   British Foreign Secretary Liz Truss warned Russia on Thursday that invading the Ukraine would be “disastrous,” as she urged Russia to pursue a path of diplomacy. “Fundamentally, a war in Ukraine would be disastrous for the Russian and Ukrainian people, and for European security. And, together, NATO has made it clear that any incursion into Ukraine would have massive consequences and carry severe costs,” she said. [A critical problem here is the West’s perception of this war. There is little to no evidence the United States or Europe grasp the fact that this war is against them (us) – Ukraine is but the primary current target. Whether Russian tanks roll into Ukraine now or not, Putin’s ultimate objective doesn’t change, only tactics and timing. It is a mistake to talk in terms of Putin not havign made up his mind – hello! It is just a matter of tactics and timing, his mind is set. His focus and intention is not in doubt. If he does not increase his on-going war against Ukraine with further invasion, incursion or shellings at this moment it would be a catestophic mistake for Washington and the West to declares some sort of victory and relax. All of the deterrance must stay in place (and actually increase). Putin should be punished for what he has already done. Anything else would be a failure by Washignton and the West. RAM]     Truss was speaking from Moscow, where she was meeting with her Russian counterpart Sergei Lavrov. She urged Russia to abandon “Cold War rhetoric” and said the West cannot “ignore the buildup of over 100,000 troops on the Ukrainian border and the attempts to undermine Ukrainian sovereignty and territorial integrity.” But, she said, “there is an alternative route, a diplomatic route that avoids conflict and bloodshed.” Lavrov said he was “frankly disappointed” in his conversation with Truss, complaining that Britain failed to listen to Russia’s concerns. [Lavrov and Putin constantly complain that nobody listens to their concerns – wrong. Everyone has heard and reviewed their outrageous concerns and flat out rejected them. That posture must continue. They can wallow in their discontent but their tears are nothing more than propaganda. RAM]     Western nations are stepping up their military presence in the region even as they pursue a diplomatic solution. A grim U.S. military and intelligence assessment reported Saturday that a war could cause Ukraine’s government to collapse within days, kill or wound up to 50,000 civilians and displace up to 5 million people. [Again (a) let us not think Putin’s not rolling tanks into Ukraine now would solve anything in the long term. His only adjustment would have to do with timing and tactics unless the West shuts him down! (b) Stop and digest the paragraph above - - would “kill or wound up to 50,000 civilians” – what is the definition of a war crime? RAM]   London, which is playing an outsize role in trying to resolve the crisis, has placed 1,000 troops on standby in the event that a renewed Russian invasion of Ukraine triggers a humanitarian and refugee crisis. [“in the event” – further invasion - equals lives lost, families destroyed and that is a humanitarian crisis. RAM]   Lithuanian Prime Minister Ingrida Simonyte said during a visit to Kyiv that Ukraine will receive some Stinger antiaircraft missile launchers “in the near future.” The man-portable launchers are intended to bolster Ukraine’s ability to shoot down helicopters and low-flying aircraft. The Biden administration said Wednesday it is readying plans for U.S. military forces to help evacuate Americans once they cross into Poland in the event of a Russian attack. The last American service member to leave Afghanistan in August, Army Maj. Gen. Christopher T. Donahue of the 82nd Airborne Division, is the commander in Poland coordinating the efforts.   The United States is also moving some troops from Germany to Romania to support NATO’s eastern flank. A Stryker squadron departed Germany on Wednesday and will arrive in several days, Pentagon spokesman John Kirby told reporters. The Biden administration is resisting comparisons to Afghanistan, where U.S. troops last year helped evacuate more than 100,000 people in the chaos after the fall of Kabul. White House press secretary Jen Psaki told reporters Wednesday that the United States, which is advising American citizens to leave Ukraine, “does not typically do mass evacuations.”   “The situation in Afghanistan was unique for many reasons, including that it was the end of a 20-year war. We were bringing a war to an end; we were not trying to prevent a war, as we are certainly in this case.”   The Kremlin is demanding a sweeping rewrite of the post-Cold War European security order, including a permanent ban on Ukraine joining NATO and the removal of the bloc’s forces from Eastern Europe. Washington and its allies have ruled out ending NATO’s “open door” policy, though they have offered to negotiate on issues Moscow deems of “secondary” importance. “What we need to see is real diplomacy, not coercive diplomacy,” Britain’s Johnson said in a statement Thursday. “As an alliance we must draw lines in the snow and be clear there are principles upon which we will not compromise. That includes the security of every NATO ally and the right of every European democracy to aspire to NATO membership.” [Yes, yes, of course every NATO member gets protection and defense but are any of these spokespeople noticing how emphasis on defending NATO countries leaves obvious the fact that none are talking about the defense of Ukraine – Putin certainly notices. I am not talking defense in the sense of direct military involvement but despite significant support we – the United States and NATO members have yet come close to providing Ukraine the weapons and systems it needs to fight Russia for its own interests and ours. If Ukraine is invaded further and lost the blame will rest on what overall has been feckless Western support. RAM]   For Ukrainian soldiers fighting in the eight-year battle with Russian-backed separatists in the country’s east, war is not a looming geopolitical threat. [“Russian-backed separatists” – outrageous by-in to Russian propaganda. RAM] It’s a daily grind. “They try to hit us with grenade launchers, shelling, small-arms fire,” said Maxim, a 26-year-old soldier on the front lines in a former industrial zone in Avdiivka. “It isn’t easy conditions, but it’s what we signed up for,” he told The Washington Post, declining to give his last name to protect his family’s privacy.   Dixon reported from Moscow and Pannett from Sydney. Steve Hendrix in Avdiivka, Ukraine, Loveday Morris in Berlin, Karla Adam in London and David L. Stern in Kyiv contributed to this report.   The Philadelphia Inquirer   The view from a Ukrainian coast guard boat isn’t pretty | Trudy Rubin  As Russia conducts warship “exercises” in the Black Sea and harasses Ukrainian shipping in the Sea of Azov, the world wonders if this is a prelude to a naval attack.

Worldview columnist Trudy Rubin in front of Ukrainian Coast Guard patrol boat in port of Berdyansk.Courtesy of Alina Beskrovna by Trudy Rubin | Columnist Published  Feb 9, 2022 BERDYANSK, Ukraine — Standing on the freezing deck of a Ukrainian coast guard patrol boat, looking out at the flat gray Sea of Azov, one can easily understand why Vladimir Putin believes he can bend Ukraine to his will. While the world focuses on Putin’s massive military buildup around Ukraine’s land borders, far less attention has been paid to the Russian threat from the sea.   Six Russian amphibious landing ships are moving from the Mediterranean into the Black Sea to join Russia’s Black Sea fleet for “exercises” opposite Ukraine’s main naval Port of Odessa. Meanwhile, Russian ships are monitoring Berdyansk and neighboring Mariupol, the two main Ukrainian ports on the Sea of Azov, a northern extension of the Black Sea. Coast Guard Capt. Roman Varianitsyn, my host on the patrol boat, is painfully aware of Russia’s grim maritime challenge to his country, which he has been dealing with professionally and personally for the last eight years. “Our responsibility is to patrol the borders of the Azov,” he tells me, standing tall despite the low roof of the control room, in a blue uniform, blue wool cap, and windbreaker. “But after Russia illegally invaded and annexed Crimea they got to decide who goes in and goes out of this Azov sea.” His coast guard base is located in this seaside resort town of Berdyansk, whose harbor and beaches curve into the Azov. The town looks peaceful on the surface. Its water park, gated summer camps, and small hotels have shuttered for the chilly winter. But only an hour up the coast is the front line, the crossing between government-controlled territory and the chunk of the Donbas region occupied by Russian proxies and Russian soldiers. [Trudy Rubin got it right – hello the rest of American press! “Russian soldiers” RAM] And off the coast of Berdyansk, the Russian navy has been harassing Ukrainian ships for nearly a decade.

Ukrainian Coast Guard Capt. Roman Varianitsyn on a patrol boat in Berdyansk port on the Sea of Azov.Read moreStaff/Trudy Rubin Varianitsyn remembers well when the trouble started in 2014. That’s when Russian troops without insignia or uniforms suddenly invaded the Crimean peninsula, which straddles both the Black Sea and the Azov. Most of Ukraine’s navy was based on the peninsula, and he had to swiftly sail the navy ship he then commanded out to sea and away from the Russians, leaving his wife and 2-year-old daughter behind. Only later could he return to evacuate his family in a civilian convoy. The result of that invasion was a decimated Ukrainian navy that is only now rebuilding. [And navies are not rebuilt quickly – even with a few ships/patrol boats provided by the West. RAM] Having switched to the coast guard, the captain had a close call in September 2014 when his patrol boat was hit by an antitank missile fired by pro-Russian forces on the mainland. The boat exploded and two of his colleagues died. In the eight years since Russia annexed Crimea, the Russian navy has delighted in harassing and humiliating Ukrainian shipping, Varianitsyn tells me. Although both Russia and Ukraine have equal rights to use the Azov (as the only two nations that border the sea), the Russians have taken control of the Kerch Strait: the single narrow passage into the small sea. “Russia completely overturned the rules and they get to decide who passes,” the captain relates bitterly. In 2018, the Russian Black Sea fleet took a Ukrainian navy ship hostage. In 2019, a Russian naval ship tailed Varianitsyn’s coast guard boat, advancing directly on them. Loudspeakers warned that if they continued to pass without permission from Russia, they would be fired upon.   Russia also uses its control of the Kerch Strait to harm Ukraine’s economy. “They stall international commercial ships on the way to Mariupol and Berdyansk to pick up steel and grain for export,” the captain tells me. “This is a way to directly influence the economic situation in Ukraine.”   Had I been able to go five miles out to sea on Varianitsyn’s patrol boat, I would have seen “at least two to four Russian ships that have been actively monitoring the two Ukrainian ports on a regular basis since 2018.” Ukrainian naval and coast guard ships don’t even try to enter the Kerch Strait anymore. But the captain’s patrol boat, nostalgically nicknamed the Arabat after a spit of land in Crimea, never set out to sea on the icy day I visited. The coast guard was wary, I was told, of using the Arabat to break heavy ice unless it was a military necessity. I wondered if coast guard officials were concerned that the boat, built in 1993, was showing its age. Or perhaps Varianitsyn was wary we would meet up with an aggressive Russian patrol boat. I did join the daily coast guard shore patrol to check whether any unknown small boats had been approaching local beaches, but our binoculars spotted nothing but empty sea.

Ukrainian Coast Guard patrols along beach in Berdyansk on Sea of Azov checking for unauthorized boats.Staff/Trudy Rubin However, it didn’t take a sighting to grasp the essential message laid out so clearly by Varianitsyn on my visit to the Arabat. The Russian navy believes that Crimea, and indeed all Ukraine, is Russia’s. Moscow doesn’t feel the need to adhere to accords between the two countries on access to the Azov, or to respect international maritime rules. Whether or not Vladimir Putin means his Black Sea exercises as a prelude to attack, Russia’s naval behavior is yet another example of the Russian leader’s willingness to use force when he believes he can get away with it. However, Varianitsyn told me one story that carries a different message. When Russian warships held the Ukrainian naval vessel hostage in 2018, they finally released it after intense international pressure. Only strong, unrelenting Western pushback will make Putin reconsider his blackmail of Ukraine at sea, as he is doing on land. Otherwise, when it comes to the Azov (and increasingly the Black Sea) he will keep trying to make Ukraine’s territory his own. [For anyone grasping reality the bottom line is that rewarding bad behavior – or letting it stand – only promises more bad behavior.  Putin will not stop until he is stopped.  RAM]

As always, note that the introductory and parenthetical comments are Mr. McConnell's and do not necessarily represent the views of the U.S.-Ukraine Foundation or the Friends of Ukraine Network (FOUN).

Bob McConnell Coordinator, External Relations U.S.-Ukraine Foundation’s Friends of Ukraine Network Robert A. McConnell is a co-founder of the U.S.-Ukraine Foundation and Coordinator of External Relations for the Foundation’s Friends of Ukraine Network. He is Principal of R.A. McConnell and Associates. Previously, he has served as head of the Government Advocacy Practice at Gibson, Dunn & Crutcher, Vice President – Washington for CBS, Inc, and Assistant Attorney General in the Department of Justice during the Reagan Administration. rmcconnell@usukraine.org