Вісім років тому написалося отаке інтер аліа:

Питання лише в тому, чи Захід нарешті зрозуміє, що Росія в її нинішньому стані це її ідеологічний ворог, причому більш агресивний, ніж був СРСР, бо якщо СРСР міг вважати себе переможцем у другій світовій, і взагалі лідером одного із світових таборів, нинішня Росія озлоблена тим, що вона вважає своєю поразкою у Холодній війні, і так само як Гітлер рвався знищити Версальський світовий порядок, рветься знищити світовий порядок, що склався після закінчення Холодної війни.

Маймо надію, що зрозуміє. І що візьме до уваги. І що почне втілювати в життя свої можливості по протидії новітньому фірерові. Вони є – але для того, щоб вони запрацювали, потрібен час. Нам же тим часом – «своє робить», відбудовувати країну, відбудовувати суспільство, відбудовувати армію. І чекати. Бог послав нам це випробування за наші гріхи, за змарноване двадцятиліття – треба витримати випробування з честю. Америка відплатила за свій День Ганьби за три з половиною роки. Нам треба запастися терпінням на довший час. Франція чекала на повернення «двох сестер» сорок вісім років. Навіть якщо нам доведеться чекати довше, з Божою поміччю дочекаємося, і змиємо з нашого прапора пляму нашого Дня Ганьби.

А ворогові скажімо так: Смієшся? Смійся. Ще на кутні засмієшся.

Він зарегоче. А ми - чекаймо

І от зараз вже, схоже, не сміються, і скоро таки на кутні засміються, бо Захід таки нарешті все усвідомив у повній мірі і заходився вирішувати питання. І вирішить, до того ж багато в чому нашою кров'ю  - але то вже така ціна сусідства з Мордором...

 

Сім років тому на Великдень написалося от таке:

http://chestnut-ah.livejournal.com/943997.html

У зв’язку з Великоднем, ясна річ, а надто у зв’язку із поздоровленням певного політичного діяча однієї держави, ну і різних світлин його мармизи, може виникнути питання – як це так, що у своєму поздоровленні цей діяч ні словом не згадав Того, в честь Кого взагалі християни вчора святкували Його Воскресіння. Натомість була згадка про «народні традиції» і таке інше. А от як на мене, все абсолютно логічно. Ця країна в масі не є християнською зовсім. От якраз і результати опитування оприлюднено – хоча «православними» вважають себе десь дві третини опитаних, хоч раз на місяць заходять до церкви та регулярно моляться лише 13 відсотків чи щось таке. Але навіть ті, хто заходить раз на місяць у церкву, чи є вони християнами, Тобто чи знають вони, що казав Христос і чи слідують Його словам? Чи лише знають, якому святому ставити свічку від запоя чоловіка, а якому від зубного болю? От тільки опитування навряд чи виявлять, скільки є перших, скільки других, а скільки ще третіх, четвертих і п’ятих

Вже давно в мене склалося враження, що в Росії панує одна релігія – поганський культ предків вкупі з обожествленням Батьківщини (власне, це просто два аспекта одного культу, який іноді прибирає форм християнства східного обряду; прибирає форм, бо як писав Лєсков ще 150 років тому, «християнство в Росії ще навіть не проповідуване»). І як усякі погани, ці погани ненавидять проповідників християнства – від закриття храмів і вигнання аж до вбивств християнських священників, як от на Донбасі (де, до речі, більше половини віруючих перед війною становили парафіяни протестантських церков)

Тому наша поточна Вітчизняна Війна має на додачу до всього іншого має ще й елемент хрестового походу проти бастіону новітнього поганства. Україна знову – вимушено, але все ж таки – взяла на себе ролю бути антемуралє християнської Європи проти наступаючого мороку варварства. А тому звеселімося. З нами Бог, і значить з нами буде Перемога

Звичайно, я тоді не міг і уявити, як саме повернеться ця війна через стільки років. Коли почався цей етап, то спершу можна було лише молитися, щоб Україна встояла. Ще за якийсь час стало ставати зрозумілим, що Господь Україну не залишив. Більш того, стало ясно, що Господь обрав Україну своєю зброєю проти нападника, і починає поступово прояснюватися, що не просто зброжю, а такою зброєю, якою нападника - поганське антихристиянське утворення, жахливу потвору нашого часу - буде строщено, знищено. При тому не варто забувати - лезу меча, що ним рука Всевишнього гатить по черепу сатанинської потвори, також доводиться непереливки, й воно навіь може зламатися, хай і вбивши ворога. Чи зможуть розтрощений меч скувати знову? Уповаймо що так. 

Сороковий день війни

Сороковини. Зразу згадуються похорони - не дивно, зараз вони по всій країні. Особливо по новинах із звільнених від орків міст і сіл... Буча - у минулому житті це дачне селище, де нічого не відбувається, де у друзів та знайомих дачі, і ще станція, яку проїжджаєш приміською електричкою до Клавдієвого чи Немєшаєвого, де у серпні грибні місця й де можна набрати опеньок, груздів, та й білих... Але це вже в минулому. Зараз Буча встала в один шерег із Лідіце, Орадуром-сюр-Ґлян та селом Мі Лай повіту Сонгмі...

Та й день, власне, не те щоб сороковий. Війна почалася більш ніж вісім років тому, "гібридно", "ввічливими людьми" без знаків розрізнення, із зброєю, що "її можна купити в будь-якому Воєнторгу" (пізніше мерзотник таки сказав, що це були мордорські солдати, більш того, що він особисто наказав - ніби хтось сумнівався). Із "референдумом", що відбувся невідомо за яким законом, невідомо за якими реєстрами виборців, і результати яких були просто тупо намальовані. Із загоном мордорського полковника Гіркіна (у мене на полиці лежить книга спогадів - із дарчим написом, ну хто ж знав у кінці 2000х - його колеги по геноциду боснійців у 1990х) що захопив Слов'янськ і почав розстрілювати, розрізати животи та топити, на цей раз не боснійців, а українців.

Болить серце за рідних, що зараз там, під мордорськими бомбами, і радіє, коли їм вдається досягти безпеки. Постійно читаються новини, слухаються експерти на ютубі - ну от які є експерти, такі є. Ну й думається  різне про цю війну.

Наприклад що Росія тепер повністю втратила весь свій - ну який вже був, у всякому разі у Мордорі його всіляко роздмухували - моральний авторитет (абсолютно незаслужений у тому вигляді, в якому він подавався ("Расія патєряла 27 міліонав"). Після Бучі точно, і навіть про "ту" війну тепер згадуватимуть (ну поки не прийде через якийсь час, але не скоро, не скоро, черговий "ревізіоніст" із "новим баченням" та повторенням викопаних із старих книжок та інтернет-архівів байок про "салдат-асвабадітєлєй спасших мір ат фашизма") лише в контексті орди ґвалтівників, убивць та грабіжників - бо внуки показали, як саме "дєди ваєвалі". Їм не відмитися.

І в нас ця війна вже стерла пам'ять про "ту" війну. Нас вже й це не єдна з країною ґвалтівників, убивць та грабіжників. Вони показалли, що прийшли нас вбивати, йце означає, що або ми, або вони. Що б ни казали про те, що це "війна Путіна", але те, з яким ентузіазмом суспільство орків зустрілo заклик знищити Україну й українців, наводить на думку, що ні, не лише Путіна. І надалі вже навряд чи кому в нас навіть на думку спаде сказати про "братні народи" чи ще якусь таку єресь. От точно, "де вони були 8 років" - а зараз все розставилося на свої місця. Отам - ворог. Він хоче вбити тебе, твою родину, твій народ. Стріляй влучно!

А хто пам'ятає, що в орків було досить популярно ототожнювати себе з толкінськими орками. Хтось би здивувався, но ніт. У цих орків, як і у тих орків, рушієм є ненависть. До Заходу в першу чергу, бо раз у Толкіна ельфи на заході, а на сході Мордор, ну значить Мордор це вони, а ельфи це ненвисні "піндоси" - і кому яке діло, що сам Толкін кілька місяців до поранення у шанцях на Соммі саме зі сходу відбивався від німецьких атак (до речі, треба віддати йому належне - він скептично сприйняв ентузіазм Черчилля до новоспеченого союзника, що ще нещодавно гнав нафту до Райху, де вона перетворювалася на паливо для бомбовців, що методично знищували з неба британські міста, як зараз знищується Маріуполь.) А може все простіше - їх справді просто тягнуло показати своє правдиве єство. Бо як орки в Толкіна вони показали, що ненавидять все прекрасне та намагаються його знищити при кожній нагоді.

А от щодо Черчилля та вже його кампанії повітряного наступу на тодішній Мордор (точніш, один з них, другий дожив до нашого часу) - теперішні санкції Заходу схожі саме на неї. Навіть в деталяхй. Кримські санкції це розкидування листівок над Німеччиною у 1939 році. Санкції після Боїнґа це як спроби наносити прецизійні удари по цілям на території райху. І лише зараз підходимо до масового бомбардування ворожих міст, підбираючись поступово до "нальоту тисячі бомбовців" на Кельн у 1942 році - але перемога прийшла лише у 1945му, і для неї потрібно було знекровити ворога на Східному фронті. Це завдання зараз перед нами. Треба йго виконати.