Нижче - вступ до розділу (досить великого) у цікавій книжці, що з Божою поміччю вийде цього року
Епоха змін
Період між першим поділом Республіки Обох Народів (1772 р.) і кінцем Великої (Першої Світової) Війни (1918) надзвичайно насичений подіями, історичними процесами і змінами. В українській історичній свідомості він часто-густо залишається поза увагою – за винятком Великої Війни – бо на перший погляд йому важко конкурувати в історичній звабливості чи то з періодом Київської Русі, чи то з Козаччиною. Але дуже й дуже варто придивитися до цього часу уважніше. Хоча б тому, що саме тоді зароджується цілком впізнаваний сучасний світ. Більш того, саме тоді зароджується впізнавана сучасна Україна, і в кінці цього періоду вперше – і назавжди – виходить на арену європейської і світової політики.
За вісім років до початку розглядуваного проміжку часу Російська імперія знищує зоставшийся у спадок по Богданові Хмельницькому інститут гетьманства – вдруге, і на цей раз назавжди. Через три роки після початку розглядуваного проміжку часу знищується Запорізька Січ, і історія нашого козацтва входить у епоху сутінок, що поступово переходять у глуху ніч. Ще через півтора десятки років стираються з адміністративної мапи імперії козацькі полки і сотні. Їм на зміну приходять намісництва, тоді губернії – і від Козацької Держави, здавалося б, не залишилося й сліду. Вона була знищена ретельніше, ніж Польща, що в той таки час продовжила хай зомбіподібне, але життя через Конґресове Королівство Російської імперії чи Галицько-Володимирське Королівство імперії Габсбургів.
Але ось у кінці розглядуваного періода європейські політики були здивовані, як це, чому це і звідки це раптом вистрибнула як Пилип з конопель ця дивна країна, де її бути було не повинно (відродження незалежної Польщі такою несподіванкою не стало). Країна, що виводила свій родовід із знищеної начебто впень Козацької держави, і що претендувала на території, про які сам Богдан Хмельницький міг лише мріяти. Сьогоденна Україна є вже безперервною спадкоємицею України, що постала у 1917-18 роках
Історія не йде зарані прокладеною залізничною колією. Наш світ, як би нам це ни було важко уявити, міг би й не відбутися, а замість нього був би інший, для нас дивний і незнайомий. В 1772 році землі нашої країни опинитися поділені між Російською імперією, імперією Габсбургів, та ще на недовгий час між Кримським ханством і Республікою Обох Народів, поки ці дві держави не зникли поглинені Росією. Якби ці кордони закріпилися надовше, перейшовши у ХІХ століття, то цілком можливо, що замість однієї модерної української нації утворилося б дві, а то й три споріднених, але різних народи.
Що так не сталося, подбали війни, про які ми згадаємо пізніше – починаючи з війни 1788-91 року Російської імперії й Османської, та війни 1792 року її ж із Польщею, і зікінчуючи Великою Війною, що в історії України постала як початок Перших Визвольних Змагань (про які мова піде в іншому розділі), і в підсумку якої й з’явилась Українська держава.
Погляд на мапу також допомагає усвідомити, що зміни відбувалися, принаймні на поверхні речей, не суцільним потоком – серйозні здвиги ставали результатом довгого накопичення дрібніших змін у житті, праці, думках і поведінці людей. Які б історичні процеси ни відбувалися в Україні протягом ХІХ століття, на мапі кордони залишалися практично незмінними – на схід від Збруча Росія, на захід Австрія (із дрібними тимчасовими змінами, як от перебування Тернополя в 1809-1815 роках під чорним двоголовий орлом із Святим Юрієм на грудях, а не під чорним двоголовий орлом із червоним левом та трьома срібними дроздами на нагрудній тарчі. Іншим епізодом тимчасової короткочасної зміни кордонів стало перебування у 1856-1878 роках півдня нинішньої Одеської області у складі Молдавського князівства і потім Румунії. Але коли вже зміни відбувалися, то ставали справді радикальними.
Мінялося суспільство – за розглядуваний проміжок часу наші землі пережили впровадження кріпацтва і його скасування, блискавичну колонізацію Великого Чорноморського Степу і впровадження товарного рільництва (експорт хліба з України становив значну статтю доходів Російської імперії, і забезпечення контролю за шляхом його вивезення в Європу – що пролягав через протоки Босфор і Дарданели поруч із столицею Османської імперії – стало чи не основним завданням зовнішньої політики Російської імперії, що внесло свій вклад у клубок протиріч, розрубаний Великою Війною), зріст промисловості (добування нафти в Галичині, вугілля на Донбасі, виробництво чавуна і сталі у Катеринославській губернії, цукру із цукрових буряків на Правобережжі), а разом з ним – виникнення та зміцнення промислового робітничого класу, створення міжнародної мережі залізниць та телеграфного зв’язку, нарешті, виникнення мережі державної народної освіти, масової преси, і нарешті поява модерної «громадської думки», модерних націоналізмів і патріотизмів, модерних політичних партій і парламентської роботи.
У військовій справі зміни були не менш драматичними. Якщро у 1772 р. армії воювали не надто відмінно від своїх прадідів за сто років до того (а британська армія навіть воювала тією самою моделлю рушниці що в 1700, що в 1800 році), то у 1918 р. ми бачимо незаперечно знайомі нам елементи сучасної війни – масові механізовані армії з танками, авіацією, радіозв’язком – і навіть із знайомою нам пропагандистською війною.
Епоха змін
Період між першим поділом Республіки Обох Народів (1772 р.) і кінцем Великої (Першої Світової) Війни (1918) надзвичайно насичений подіями, історичними процесами і змінами. В українській історичній свідомості він часто-густо залишається поза увагою – за винятком Великої Війни – бо на перший погляд йому важко конкурувати в історичній звабливості чи то з періодом Київської Русі, чи то з Козаччиною. Але дуже й дуже варто придивитися до цього часу уважніше. Хоча б тому, що саме тоді зароджується цілком впізнаваний сучасний світ. Більш того, саме тоді зароджується впізнавана сучасна Україна, і в кінці цього періоду вперше – і назавжди – виходить на арену європейської і світової політики.
За вісім років до початку розглядуваного проміжку часу Російська імперія знищує зоставшийся у спадок по Богданові Хмельницькому інститут гетьманства – вдруге, і на цей раз назавжди. Через три роки після початку розглядуваного проміжку часу знищується Запорізька Січ, і історія нашого козацтва входить у епоху сутінок, що поступово переходять у глуху ніч. Ще через півтора десятки років стираються з адміністративної мапи імперії козацькі полки і сотні. Їм на зміну приходять намісництва, тоді губернії – і від Козацької Держави, здавалося б, не залишилося й сліду. Вона була знищена ретельніше, ніж Польща, що в той таки час продовжила хай зомбіподібне, але життя через Конґресове Королівство Російської імперії чи Галицько-Володимирське Королівство імперії Габсбургів.
Але ось у кінці розглядуваного періода європейські політики були здивовані, як це, чому це і звідки це раптом вистрибнула як Пилип з конопель ця дивна країна, де її бути було не повинно (відродження незалежної Польщі такою несподіванкою не стало). Країна, що виводила свій родовід із знищеної начебто впень Козацької держави, і що претендувала на території, про які сам Богдан Хмельницький міг лише мріяти. Сьогоденна Україна є вже безперервною спадкоємицею України, що постала у 1917-18 роках
Історія не йде зарані прокладеною залізничною колією. Наш світ, як би нам це ни було важко уявити, міг би й не відбутися, а замість нього був би інший, для нас дивний і незнайомий. В 1772 році землі нашої країни опинитися поділені між Російською імперією, імперією Габсбургів, та ще на недовгий час між Кримським ханством і Республікою Обох Народів, поки ці дві держави не зникли поглинені Росією. Якби ці кордони закріпилися надовше, перейшовши у ХІХ століття, то цілком можливо, що замість однієї модерної української нації утворилося б дві, а то й три споріднених, але різних народи.
Що так не сталося, подбали війни, про які ми згадаємо пізніше – починаючи з війни 1788-91 року Російської імперії й Османської, та війни 1792 року її ж із Польщею, і зікінчуючи Великою Війною, що в історії України постала як початок Перших Визвольних Змагань (про які мова піде в іншому розділі), і в підсумку якої й з’явилась Українська держава.
Погляд на мапу також допомагає усвідомити, що зміни відбувалися, принаймні на поверхні речей, не суцільним потоком – серйозні здвиги ставали результатом довгого накопичення дрібніших змін у житті, праці, думках і поведінці людей. Які б історичні процеси ни відбувалися в Україні протягом ХІХ століття, на мапі кордони залишалися практично незмінними – на схід від Збруча Росія, на захід Австрія (із дрібними тимчасовими змінами, як от перебування Тернополя в 1809-1815 роках під чорним двоголовий орлом із Святим Юрієм на грудях, а не під чорним двоголовий орлом із червоним левом та трьома срібними дроздами на нагрудній тарчі. Іншим епізодом тимчасової короткочасної зміни кордонів стало перебування у 1856-1878 роках півдня нинішньої Одеської області у складі Молдавського князівства і потім Румунії. Але коли вже зміни відбувалися, то ставали справді радикальними.
Мінялося суспільство – за розглядуваний проміжок часу наші землі пережили впровадження кріпацтва і його скасування, блискавичну колонізацію Великого Чорноморського Степу і впровадження товарного рільництва (експорт хліба з України становив значну статтю доходів Російської імперії, і забезпечення контролю за шляхом його вивезення в Європу – що пролягав через протоки Босфор і Дарданели поруч із столицею Османської імперії – стало чи не основним завданням зовнішньої політики Російської імперії, що внесло свій вклад у клубок протиріч, розрубаний Великою Війною), зріст промисловості (добування нафти в Галичині, вугілля на Донбасі, виробництво чавуна і сталі у Катеринославській губернії, цукру із цукрових буряків на Правобережжі), а разом з ним – виникнення та зміцнення промислового робітничого класу, створення міжнародної мережі залізниць та телеграфного зв’язку, нарешті, виникнення мережі державної народної освіти, масової преси, і нарешті поява модерної «громадської думки», модерних націоналізмів і патріотизмів, модерних політичних партій і парламентської роботи.
У військовій справі зміни були не менш драматичними. Якщро у 1772 р. армії воювали не надто відмінно від своїх прадідів за сто років до того (а британська армія навіть воювала тією самою моделлю рушниці що в 1700, що в 1800 році), то у 1918 р. ми бачимо незаперечно знайомі нам елементи сучасної війни – масові механізовані армії з танками, авіацією, радіозв’язком – і навіть із знайомою нам пропагандистською війною.
No comments:
Post a Comment