В очікуванні виходу нової книги порекламую старі - 7

https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=39203

Рядовий 58-го піхотного ерцгерцога Стефана Віктора полку, літо 1859 р.

Автори реконструкції: А. Галушка, О. Ком’яхов

Полк базувався у Станіславові (тепер Івано-Франківськ), в «австрійській» частині Габсбурзької імперії, і тому відносився до «німецьких» полків (в одностроях «німецьких» і «угорських» полків були деякі відмінності). 

На початку 1850-х років було проведено реформу одностроїв австрійської армії. За імператорським декретом від 30 серпня 1849 р. піхота отримала двобортні туніки (Waffenrock) з білого сукна, а у жовтні наступного року — ківери (чако) нової форми, що дещо звужувалися догори. Висота чако спереду була 17,7 см, ззаду — 15 см. Спереду на чако піхотних полків була бронзова емблема у вигляді імперського двоголового орла та кругла кокарда імперських чорного й золотого кольорів. За давньою традицією, що йшла ще з XVII століття, «німецька» піхота носила на головних уборах дубові гілочки. З 1852 р. гренадери позбулися своїх ведмежих шапкок і також перейшли на чако. У поході чако часто накривали чорним чохлом.

Полки різнилися кольором петлиць (Paroli) та ґудзиків. У 58-му полку петлиці були чорні, ґудзики (у два ряди по шість) — білого металу. Погони (якими закріплювалися білі шкіряні ремені, на яких носили патронні підсумки та тесаки) були одного кольору з петлицями.

Під час Італійської кампанії 1859 р. піхота в полі замість тунік носила легші полотняні кітелі (зовні подібні до тунік) — одяг для казарми чи для господарчих робіт. Шинелі згортали і носили зверху ранців. Сині штани знизу підвертали так, що було видно чорні гетри, що захищали черевики від бруду й пилюки. 

Солдат озброєний дульнозарядною гвинтівкою конструкції лейтенанта Йозефа Лоренца зразка 1854 р. (деякі полки не встигли переозброїтися і воювали зі старими гладкоствольними рушницями Августина). Гвинтівка мала калібр 13,7 мм, капсульний замок, довжину 1,35 м (довжина ствола 0,95 м) та важила 4,1 кг. Максимальна ефективна дальність пострілу — 600 м. Гвинтівка випускалася до 1867 р. Зазначимо, що, окрім австрійської армії під час війн 1859 і 1866 років, гвинтівку Лоренца масово використовували обидві сторони під час громадянської війни 1861—1865 років у США.

Український вояк у війську і війнах середини ХІХ ст.

Ой сонечко сходило,
Туманами си вкрило;
Канони грали, кровйов розливали,
Аби си не дивило.

Ці рядки пера колишнього офіцера 41 піхотного полку (Коломия-Чортків) цісарської і королівської армії Юрія Федьковича взяті з його вірша «Під Маджентов». Поетичні достоїнства вірша такі собі, але цікаво, що єдина військова деталь, що згадується у вірші – це гарматний вогонь. Зовсім не дивно, що саме він запам'ятався ветеранові війни Австрії із Францією та Сардинським королівством у 1859 році.

Військова справа європейських країн навіть черед кілька десятиліть після смерті Наполеона Бонапарта 1821 року на острові Святої Єлени посеред Атлантики продовжувала бути під впливом його військової майстерності. На полі бою домінували глибокі піхотні колони. Але промислова революція почала вносити зміни і в марсові справи. Розвиток техніки породжував створення нової зброї. Першою змінилася рушниця, що перед тим залишалася практично незмінною більш як сто років. У 1830-тих роках на зміну кремневому замку прийшов ударний капсюльний, і відповідно набагато зменшилася залежність ефективності стрілецької зброї від погоди. Набули розповсюдження гвинтівки. Їхня набагато краща влучність була відома давно, але виготовлення було набагато дорожчим, ніж гладкоствольної рушниці. Коли нова технологія зробила виробництво рушниць дешевшим, з’явилася можливість озброїти ними більший відсоток солдатів у війську. З’явилися перші зразки ефективної казнозарядної стрілецької зброї. Зросла скорострільність, влучність та дальність прицільного пострілу. Вдосконалювалася артилерія, її потужність та летальність її снарядів. Але ці зміни ще не визвали змін у військовій тактиці.

Поява залізниць революціонізувала військову логістику, оскільки стало можливо перекидати великі маси людей і коней швидко на великі відстані. Пароплави привели до змін у морських перевезеннях. Нарешті, почала складуватися світова телеграфна мережа, що вивело на новий рівень можливість координувати дії великих армій.

Арміями Австрійської і Російської імперій командували полководці, сформовані досвідом наполеонівських війн, і на початку цього періоду вони продовжували отримувати перемоги знайомими їм випробуваними методами. Так перемога австрійського фельдмаршала Радецького над Сардинським королівством у війні 1848-49 р. була виборена класичним наполеонівським маневром, і вирішальна битва під Новарою мало чим відрізнялася від битв кампаній 1813-15 років.

Згадана війна була частиною європейської революції 1848-49 років, повстання націоналістів і лібералів проти абсолютистських монархій. У багатьох частинах Австрійської імперії відбулися збройні виступи проти імператорського уряду, у тому числі у Відні, Празі, Мілані та Венеції (за підтримки Сардинського королівства, що проголосило Австрії війну), в Угорщині, що заявила про відновлення незалежності від Габсбургів. Збройні виступи були полегшені тим, що у березні 1848 року імператор пішов на поступки колам поступовців та дозволив організовувати Національну гвардію, щоб та була «обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів, підставою спокою і внутрішнього порядку, сторожем незалежности і цілости держави та відпорою кожного нападу на неї». Гвардія мала являти допоміжну збройну силу при армії і в ній повинні були служити всі громадяни від 19 до 50 років за місцем свого постійного проживання. Гвардія організувалась у всіх без винятку населених пунктах Австрійської держави з населенням не менш як 1000 чоловік. Національні гвардійці мусили жити на свій кошт або на кошт своїх громад чи органів місцевого самоврядування. Така гвардія була організована у Львові діячами польської Центральної Народної ради. На підставі того ж імператорського указу діячі українського руху, що створили Головну Руську Раду, організували українські частини національної гвардії в Стрию, Жовкві, Тернополі, Яворові, Бережанах. Українська гвардія носила відзнаки у вигляді лева, також на прапорах був золотий галицький лев на синьому полі.

Хоча часом здавалося, що влада Габсбургів ось-ось впаде, молодому імператорові Францу Йосифу І вдалося втриматися на престолі не в останню чергу тому що австрійська армія (на відміну від угорської) зберегла йому вірність, у тому числі полки, де більшість становили українці. У червні 1848 року було придушено повстання у Празі, у жовтні й листопаді – у Відні. Повстання у Львові почалося 1 листопада 1848 р., але вже наступного дня після того як австрійські війська генерала Гаммерштейна обстріляли з гармат місто, повстанці капітулювали. Гарматний вогонь спалив ратушу, зруйнував університет і ще ряд будинків. Національна гвардія була розпущена, оголошено загальне роззброєння, заборонено союзи і збори і закрито газети.

Селяни Галичини залишилися лояльні імператору, не в останню чергу через те, що уряд з 15 травня 1848 року скасував відбування селянами панщини та інших повинностей поміщикам. Українська національна гвардія також була лояльна урядові, і після поразки Львівського повстання деякі загони навіть брали участь у полюванні на втікачів зі Львова та їхніх арештах. У кінці 1848 р. австрійський уряд організував на галицькому Підкарпатті селянську самооборону, що мала на меті не допустити угорських повстанців до Галичини. Селяни охоче йшли до цих загонів, наприклад, станиславівська округа виставила більше як 17 тисяч людей.

У війні проти Угорщини брали участь полки цісарської армії, в яких служило багато українців. Наприклад, під час облоги міста Кошице у 9 піхотному полку (Стрий) срібною медаллю «За хоробрість» 2 класу були нагороджені капрал Михайло Павлишин і єфрейтор Ясь Кузьмишинич, і в рапорті були відзначені капрал Василь Курилець, рядові Олекса Кокотайло, Стефан Хомин, Василь Котало, Павло Юречко.

Головна Руська Рада підтримала імператора проти революційної Угорщини, і Франц Йосиф дозволив організувати батальйон українських стрільців для боротьби проти Угорщини. На початку травня 1849 р. батальйон з 1410 чоловік, набраних по всій Східній Галичині, був створений і приведений у Львів. 6 вересня 1849 р. батальйон вирушив в Угорщину, але йому довелось виконувати там тільки охоронну службу, бо угорська революція була на той час уже придушена за допомогою російських військ, якими командував фельдмаршал Паскевич.