Так що вмощуйтеся зручненько, та й слухайте уважненько, як казав колитсь дідусь Панас.
Досвід Другої світової війни показав, що кавалерійські з'єднання можуть себе добре проявити лише якщо вони відносно великі, тобто розміру дивізій чи корпусів, і включають в себе легкі танки та моторизовану піхоту - як це було в СРСР. Але в міжвоєнній Польщі пішли іншим шляхом - ліквідували кавалерійські дивізії та створили менші за чисельністю вояків бригади.
На теренах Західної України формувалося й дислокувалося три кавалерійські бригади:
Волинська із штабом у Рівному у складі:
19 Pułk Ułanów Wołyńskich im. gen. Edmunda Różyckiego - Остріг,
21 Pułk Ułanów Nadwiślańskich – Рівне,
2 Pułk Strzelców Konnych – Грубешів,
2 Dywizjon Artylerii Konnej im. gen. Józefa Sowińskiego – Дубно,
8 Szwadron Pionierów – Рівне,
4 Szwadron Łączności – Рівне.
Панцирник wz 34 21 панцирного дивізіона Волинської бригади
Подільська із штабом у Станіславові у складі:
6 Pułk Ułanów Kaniowskich – Станіславів;
9 Pułk Ułanów Małopolskich – Теребовля;
14 Pułk Ułanów Jazłowieckich – Львів;
6 Dywizjon Artylerii Konnej im. gen. Romana Sołtyka – Станіславів;
6 Szwadron Pionierów – Станіславів;
6 Szwadron Łączności – Станіславів.
Танкетка TKS 62 панцирного дивізіона Подільської бригади
Кресова із штабом у Бродах у складі:
12 Pułk Ułanów Podolskich - Білокриниця коло Кременця
20 Pułk Ułanów im. Króla Jana III Sobieskiego – Ряшів
22 Pułk Ułanów Podkarpackich – Броди
6 Pułk Strzelców Konnych im. Hetmana Wielkiego Koronnego Stanisława Żółkiewskiego – Жовква
13 Dywizjon Artylerii Konnej – Кам"янка Струмилова
4 Szwadron Pionierów – Львів
2 Szwadron Łączności – Львів
Однострій, зброя та спорядження шерегового 12 полку Подольських уланів
Ідеї про створення механізованої кавалерії та швидких та озброєних сучасною технікою легких дивізій розбили об стіну нерозуміння консервативного керівництва генштабу Війська Польського. Це означало, що Польща вступила у війну, не маючи великих військових з"єднань, здатних до швидкого маневру.
Польська бригада кавалерії була еквівалентна за кількістю особовоого складу слабому (двобатальонному) піхотному полкові, позбавленому підтримки важкої артилерії. Сильноъ стороною бригад була велика насиченість протитанковою зброїєю та включення у склад частини бригад панцирної техніки, тобто танкеток або панцирників. Незважаючи на це, польські бригади кавалерії були не в змозі вести самостійних операційних дій, і їхня роль зазвичай обмежувалася оборонними або розвідувальними завданнями.
Однострій та осброєння офіцера кавалерії
Згідно з уставом чотириполкова бригада в обороні займала смугу від 2 до 4 км. Перша лінія оборони складалася з трьох зпішених полків. За ними на відстані близько 2,5 км чекав резерв у складі четвертого полку в кінному шикуванні та розвідувальний дивізіон (танкетки і панцерники), готовий до швидкої підтримки першої лінії або до того, щоб прикривати відхід основних сил. Якщо перед бригадою ставилося завдання маневрової оборони, вона могла займати смугу до 8 км. У цьому разі передній край займав лише один полк, який повинен був прийняти на себе удар противника, а потім відступити, щоб підставити ворога під контратаку з флангу інших частин бригади, підтриманих зосередженим вогнем дивізіону кінної артилерії (12 або 16 гармат калібру 75 мм).
Кіннота спішувалася за приблизно 1 км від бойових позицій. Для захисту коней залишилося
близько 30 відсотків особового складу, так що бойовий склад полку впала до 200 чоловік, а бригади до 600 - 800. Тільки додавання до складу бригади піхотного батальйона суттєво посилювало її, але взаємодію між піхотою та кавалерією було налагодити непросто.
Однострій, зброя та обладнання польського піхотинця
Кавалерія в міжвоєнній Польщі вважалася елітним родом війська, без сумніву завдяки сторичним традиціям. Слід також пам'ятати, що великий відсоток кавалерії у війську Польщі порівняно з іншими державами було переважно обумовлено фінансовими труднощами країни.
Польща не могла собі дозволити моторизовану армію, тому завдання маневру дісталися кавалерії. Але бойова вартість її була суттєвою через добру підготовку особового складу.
Основною зброєю кавалериста був карабін, оскільки вогневий бій розглядався як основний вид бою кавалерії, коні були лише засобом пересування. Основним типом вогнепальної зброї польської кавалерії були карабіни Маузера wz 98, що вироблялися на Заводі Гвинтівок у Варшаві.
Рішення перевести всю армію на маузери було зроблено незважаючи на те, що ще на початку 20-х років більшість армії була озброїна французькими гвинтівками (певний час навіть розглядалася можливість зробити стандартною зброєю гвинтівку Бертьє 1907/15 (або 1907/15 M16) під 8-мм набій. Але передача Польщі німецького зброярського завода у Гданську переважила чашу терезів на користь маузера.
В той же час великого значення надавали навчанню солдат володінню холодною зброєю. Частина IV "Уставу кавалерії" виданого у Варшаві у 1933 році ("Володіння зброєю (спис - шабля - гвинтівка - пістолет)"), стверджувала:
"Холодна зброя - шаблі і списи - це традиційна зброя кавалерії, що передає наступальний дух, що завжди був притаманний і має надалі бути притаманний польській кавалерії. (...) У
рукопашному бою польська кавалерія повинна бути господинею поля бою".
Початково кавалерія була озброїна шаблями WZ. 21, але через їхні недоліки вже в кінці 20-х років Польща почала роботу над новою конструкцією кавалерійської шаблі. Після довгих випробувань була прийнята зброя, спроектована в Технічному інституті Зброї Міністерства Військовий Справ. Серійне виробництво почалося в 1936 році в Гуті Людвікув під Кєльцями. Шабля WZ. 34 виявилася вдалою у всіх відношеннях, схрестивши польські гусарські традиції з російським і почасти французьким впливом. Нову шаблю вводили на озброєння поступово, але до 1939 року більшість кавалеристів вже мали нові зразки.
Шаблі польської кавалерії з колекції Інституту Сікорського в Лондоні (видні два різних типа шабель, нижня шабля на першому фото то WZ. 34, а над нею WZ. 21.
Наказ про прийняття нового типу шаблі (для озброєння всіх родів зброї) був затверджений у квітні 1921 року. Її введення було мотивоване бажанням мати на озброєнні вітчизняний тип шаблі, що відповідав би досвіду недавніх воєн, і що замінив би строкату мозвїку зразків, що продовжували знаходитися на озброєнні. Попередній стандартний тип (так звана "сімнадцятка", або шабля зразка 1917 року) не відповідала цим вимогам.
Згідно з описом, шабля мала легке лезо довжиною 80 см, шириною біля основи 3,4 см, з невеликим поступовим звуженням до 2,5 см на відстані 5 см від загостреного кінця, з певною кривизною, з найбільшим відхиленням від лінії осі 3,1 см, з обох боків леза, ближче до обуха лезо мало канавку шириною 1,2 см і завдовжки 50 см, що починалася на відстані 3,5 см від руків'я.
Товщина обуха біля руків'я 0,5 см, лезо на кінці на відстані до 20 см має форму пера. Руків'я офіцерських шабель були обсаджені бронзою, солдатських - сталлю. внутрішній вимір руків'я офіцерської шаблі був 11 см, проти 12 см для солдатських шабель. Оправа руків'я я була з дерева.
Вага шаблі з піхвами була близько 1,5 кг. Кілька місяців пізніше було зроблено останню ревізію моделі, в результаті чого з'явилася офіцерська шабля згазка 1921/1922 років, що відрізнялася тим, що руків'я було обтягнуте шкірою.
Шабля зразка 1921 року поєднувала риси польських гусарських шабель із рисами російських шабель (шашок), які були дуже популярні в роки війни 1914-1920. Шашки продукували дві варшавські фабрики, Боровського і Манна. Але виявилося, що конструкцію прийняли надто поспішно, що шабля була погано збалансована, і що її робили з поганої сталі, що приводило до пошкоджень зброї. Тому пізніше було прийнято на озброєння нову більш вдалу шаблю зразка 1934 року.
Давнєю традицією в польській кавалерії був також спис. Вже згадуваний устав кавалерії писав, що "спис складається з вістря, древка й тильця. На списі знаходиться кільце з стременком, два окуття (верхнє й нижнє), кресало, плетене обшиття, темляк, прапорець з ремінцями (або тесемками) для кріплення, і петля. Частина окуття коло вістря називається вістряним, а частина коло тильця - тильцевим. Центр тяжіння списа знаходиться приблизно трохи нижче від верхнцого окуття".
На початку 20-х років використовувалися різні типи списів: найчастіше французькі зразка 1913 року, трохи рідше сталеві пруські зразка 1893 N/A, особливо у великопольських полках. В Технічному інституті Зброї була розроблена власна конструкція на основі французької моделі, але в серійне виробництво її не запустили.
Спис возили, вкладаючи праву стопу в петлю біля тильця, а праву руку в темляк, що знаходився в центрі списа. В кавалерийському полку було 108 списів (ними був озброєний кожен другий вершник лінійних підрозділів). Хоча формально списи все ще були на озброєнні в 1939 році, під час війни їх не вживали, залишивши в таборах та казармах.
Добірка різноманітних списів з Інституту Сікорського, що були на озброєнні в польської кавалерії (крайній зліва бамбуковий - такі вживала британська й індійська кавалерія, але я не чув, щоб вони дісталися полякам; правіше нього сталевий пруський, напевно познанських уланів)
Особистою зброєю підстаршин та офіцерів були пістолети VIS WZ. 35 калібру 9 мм, але частина офіцерів була озброєна старими зразками пістолетів, переважно калібру 7,65 мм.
Ручний кулемет Браунінг і пістолет VIS WZ. 35, а також австрійський карабін Манліхера та пістолети часів Першої світової в Інституті Сікорського
На відміну від піхоти, де основними гарматами стали знамениті французькі "75" Шнайдера, на озброєнні артилерійських дивізіонів кавалерійських бригад були колишні російські тридюймові гармати (76,2 мм), так звані "православні". У 1926 році більша частина цих гармат (при чому всі гармати артилерії польської кавалерії) була модифікована таким чином, що вони могли використовувати ті ж самі 75-мм снаряди, що й гармати Шнайдера.
Військо Польське не було надто багате на панцирну техніку, але значна її частина була зосереджена саме у кавбригадах. За штатом кожна бригада мала в складі панцирний дивізіон із ескадрона танкеток (13 ТК, ТК3 або TKS - до речі, на картинці зображений ескадрон танкеток із відзнаками Подільської бригади) і ескадрона панцирників (вісім машин wz 34)
У 1929 році конструкторське бюро Рудольфа Ґундлаха розробила панцерник на зміну іноземним зразкам, що залишалися на озброєнні ще з часів війни 1918-20 рр - Ursus wz 29. Пізніше на озброєння також прийняли вдосконалений панцерник Ursus wz 34, оснащений 37 мм гарматою або кулеметом wz 25. У нього також був сучасний потужний двигун, що дозволяв розвивати швидкість до 50 км на годину. На початку 1935 року було вироблено 80 таких машин, а до початку війни польське військо мало їх 100.
У 1931 році в масове виробництво пішла танкетка TK, вдосконалена англійська модель "Карден-Ллойд Mk VI". Найважливішим вдосконаленням був перехід від відкритої танкетки до закритої суцільно броньованої машини. Танкетку продовжувала модернізувати, зробивши ТК 1 та ТК 2, а в 1932 році в серію було пущено ТК3 із двигуном Форда. Після смерті головного інженера проекту майора Тжецяка розробку модернізованої танкетки очолив Едвард Хабіх. Йому й належало авторство танкетки ТКС.
У ТКС була трохи змінена форма корпуса, із товщим панцирем, посиленою ходовою частиною, гусеницями польської розробки і більш потужним двигуном Fiat-122 польського виробництва. ТКС було озброєно кулеметом Hotchkiss WZ. 25, як і попередні версії ТК. Було прийнято рішення посилити вогневу міць машини встановленням 20-мм автоматичної гармати (польський термін - "надтяжкий кулемет"). Було прийнято рішення встановити на танкетки розробку варшавської Фабрики Карабінів wz. 38FK. На жаль, переозброїти вдалося лише 30 машин. Всього ж на 15 липня 1939 польське військо мало 574 танкеток ТК3 і ТКС.
20-мм гармата в поєднанні з низьким силуетом машини робили модернізовану ТКС дуже ефективною зброєю.
Вояки панцерних військ носили введені в 1936 році шкіряні куртки. Куртки були зроблені з
м'якої хромової чорної шкіри, двобортні з вилогами, із нижнім краєм куртки на 5 см нижче коліна, з коміром і підплечниками з тканини. На куртках не носили жодних відзнак окрім погонів.
Танкісти (а також мотоциклісти) носили спеціальні шоломи, перероблені з французьких шоломів Адріана WZ. 15: передній дашок знімався та замінювався на шкіряний валик. В деяких шоломах знімався також і задній дашок, замість нього ставився шкіряний напотиличник.
Шаблі (видні явно два різних типа шабель, але я поки що так і не розібрався, де який зразок. Підозріваю (але лише підозріваю), що нижня шабля на першому фото то WZ. 34, а над нею WZ. 21.
австрійський карабін, різномасні пістолети - озброєння кінноти часів війни 1920 року
Гвинтівка Маузера 1929 року (але піхотна) під портретами двох Начельників (Головнокомандующоих, власне) - маршалів Пілсудського і Смігли-Ридзя
Ручний кулемет Браунінг і пістолет ВІС
Добірка різноманітних списів, що були на озброєнні в поляків (крайній зліва бамбуковий - такі вживала британська й індійська кавалерія, але я не чув, щоб вони дісталися полякам; правіше нього сталевий пруський, напевно познанських уланів)
уланські й кіннострілецькі фурашки, остроги, кубки (а на фото видно Монті у його характерному береті із двома емблемами)
Протигаз, перев'язь оркестранта 12 полку Подільських уланів, ну й каска парашютиста (вже не згадаю, чому вона там)
Каска французького зразку, які збереглися в кавалерії, стремена та кінська збруя
Каски танкістів (Інститут Сікорського)
Кавалерійський полк згідно із штатом військового часу складався зі штабу, інтендантства, чотирьох лінійних ескадронів і спеціальних підрозділів: ескадрону станкових кулеметів, взводу зв’язку, протитанкового взводу, велосипедного взводу, інженерно-хімічної команди і господарського ескадрону.
Кожен лінійний ескадрон складався з трьох взводів, що в свою чергу складалися із з трьох секцій по шість бійців кожна, плюс секції ручного кулемету. Ескадрон станкових кулеметів складався з трьох взводів по 4 станкових кулемети в кожному. Кожен ескадрон полку мав господарчу команду. Протитанковий взвод складали чотири команди відмінних протитанкових гармат WZ. 36 Bofors.
В цілому, кавалерійський полк після мобілізаційного розгортування мав налічувати 874 вояків та близько 890 коней. На озброєнні полку мало бути 12 станкових кулеметів, 17 ручних кулеметів, 12 протитанкових рушниць і 4 протитанкові гармати.
Станкові кулемети були зосереджені в мирний час в ескадроні станкових кулеметів, а протитанкові гармати — у протитанковому взводі. Кожен лінійний взвод мав ручний кулемет і бронебійну рушницю. Крім того, ручний кулемет був у кожній команді лінійного ескадрону, а також у велосипедному взводі.
Ручний кулемет Браунінга WZ.28 калібру 7,92 мм був основною зброєю підтримки як у піхоті, так і в кавалерії. За зразок був взятий американський кулемет Браунінга М 1918. Його виробляли в Польщі з 1930 року за ліцензією бельгійської фірми FN.
До вересня 1939 рику було зроблено їх більше 12 000 штук, з чого більш ніж 10 тисяч закупило польське військо. Кулемет охолоджувався повітрям, мав вагу 9,5 кх, довжину 1215 мм. Швидкострільність теоретична 600 пострілів на хвилину, практична 40-60. Дальність 1100 м, початкова швидкість кулі 815-853 м/с. Перевагою цього кулемета була добра влучність, а найбільшим дефектом - сильне розігрівання люфи під час безперервного вогню (треба було охолоджувати його мокрими ганчірками або поливати водою). Магазин вміщував всього 20 набоїв.
Основним станковим кулеметом був кулемет WZ.30, копія калібру 7,92 мм американського станкового кулемета Браунінга зразка 1917 року. Ця зброя перемогла всіх своїх конкурентів у конкурсі, оголошеному у 1928 році військовим керівництвом. Її виготовляли (до війни їх було вироблено понад 7800 штук) на Фабриці карабінів (рушничному заводі) у Варшаві.
У Польщі на конструкцію не розповсюджувався американський патент, тому кулемет виготовляли без ліцензії. Польські конструктори на основі двох наявних зразків кулеметів. Було подовжено люфу та перероблено її на калібр гвинтівки Маузера 7,92 мм, дещо змінено рукоять, приціл і спуск. Була додана кольба для зенітного варіанта кулемета. Протягом експлуатації зброї було запроваджено дальших вдосконалень.
Автоматика працювала на базі віддачі люфи із коротким ходом. Кулемет мав водёне охолодження (в кожух входило 4 л води). Це була ефективна (теоретична дальність стрільби 4,5 км, прицільна до 2 км, швидкострільність - фактична 400-450 пострілів на хвилину, теоретична 600) і надійна зброя, якій мало шкодило забруднення (результат прийняття великих допусків для дфеталей кулемета).
Використовувалося три типа триніг, найбільш новаторською з яких була кавалерійська WZ.36 із пружинним елементом, що амортизував віддачу та забезпечував кращу цільність стрільби.
Перевагами кулемета була мала кількість деталей та легкість розбитання та збирання. Стрічка для живлення кулемета вміщувала 330 набоїв. Маса зброї на піхотній тринозі 47 кг.
Кулемет WZ. 30 використовувала піхота, кавалерія (де кулемети перевозили на тачанках, з яких можна було вести вогонь), частини фортифікації; його монтували на танках Віккерс і 7ТП, панцирних потягах, військових кораблях. Встановлений на спеціальній тринозі та обладнаний особливим прицілом, кулемет міг використовуватися як зенітний.
Протитанкова рушниця WZ.35 була сконструйована Юзефом Марошком, конструктором Державного Конструкторського бюро озброєння. Фабрика карабінів у Варшаві зробила їх більше 6 тисяч. Ця зброя вважалася надзвичайно секретною, тому її пакували у скрині, промарковані "UR" (як експорт до Уругваю). Відповідно, рушниці у війську отримали назву "уругваїв". На жаль, надмірна секретність призвела до того, що багато хто з бійців не був підготовлений до стрільби з протитанкових рушниць, так що лише невеликий відсоток цієї зброї вдалося ефективно використати проти німців.
Рушниця мала калібр 7,92 мм і використовувала спеціальні набої із побільшеними гільзами для більшого запасу пороху, та спеціальні патрони із свинцевим сердечником. Куля розвивала початкову швидкість 1250 м/с. На 100 м вони пробивали броню всіх німецьких чи радянських танків. Німці використовували трофейні WZ.35 у Франції в 1940 році, а тоді проддали в Італію.
Шведські гармати Bofors L/45 калібру 37мм mm, що в Польщі називалися wz. 36, закупалися в Швеції за 22 900 zł кожна. Всього було куплено 1200 гармат. Снаряди для них робили заводи в Скажиску (180 тис снарядів щомісяця), Красніку (162 тис) і Явідзу. Маса снаряда була 0,7 кг, початкова швидкість 800 м/с (в німецької ПАК-36 - 750 м/с, в американської 37-мм 884 м/с)
Далекобійність гармати була 7100 м. На відстані 1000 м її снаряд пробивав панцир товщиною в 25 мм, що давало можливість ефективно боротися з усіма танками вірогідних супротивників.
37-мм протитанкова гармата wz. 36 була одним з найбільш небезпечних видів зброї, який в 1939 році був на озброєнні як польської піхоти, так і кавалерії. В складі кавалерійських полків ці гармати були зосереджені у протитанкових взводах. У так званих полках "першої групи" (15 полків) були чотири гармати, в полках "другої групи" (22 полка) тільки дві. Залога гармати складалася з семи солдатів: командир, наводчик, заряжаючий, три підношувачі боєприпасів, і візник. В кавалерії до залоги також входило двоє коноводів, що під час бою тримали коней своїх товаришів.
Командир гармати був озброєний пістолетом VIS WZ. 35 (також вживалися інші моделі), його підлеглі мали гвинтівки. Гармата перевозилася трьома кіньми (в піхоті двома). Візниця сидів на передку, в якому також поміщалося 16 ящиків з 5 снарядами в кожному.
Дієва дальність гармати була визначена в 1000 м, а теоретична швидкострільність досягала десяти пострілів на хвилину. Маса гармати в бойовому положенні дорівнювала 380 кг. Під час вишколу основна увага приділялася точній і швидкій зміні керунку вогню, скритному займанню позиції та зваємозаміщенню солдатів залоги під час бою в разі виходу із строю.
У вересні 1939 року кавалерія пішла в бій у польовой одностроях, що складалися з м'яких рогативок WZ. 37 та суконної куртки WZ. 36 і кавалерійських штанів, посилених шкіряними вставками. Нові шоломи WZ. 31 в кавалерії встигли ввести лише в 1 полку шволежерів (легкої кінноти) та в 1 полку кінних стрільців. Решта кавалеристів носила дещо модифіковані французькі шоломи WZ. 15
Каска французького зразку, які збереглися в кавалерії, офіцерська рогативка, стремена та кінська збруя (Інститут Сікорського)
Іншою відмінною рисою обладнання були французькі протигази у сталевих контейнерах (маска RSC), хоча в деяких частинах носили також польські протигази WZ. 32 у брезентових торбах.
На поясі кавалеристи носили дві патронні сумки WZ. 22 кожна на три відділення, всього на 90 патронів, лопату в шкіряному футлярі, а також багнет (використовували моделі wz. 22, 24 i 27 ). Пояс підтримували портупеї, що ззаду кріпилися безпосередньо до нього, а спереду до патронних сумок.
У вересні 1939 року, польська кавалерія складалася з 37 полків, зведених у 11 бригад (тут мова не йтиме про три кавалерійські полки, що їх було моторизовано при створенні двох моторизованих бригади). Крім того, польська кавалерія включала кавалерію Корпусу Охорони Кордону та ескадрони так званих «кракусів», що входили до штату піхотних дивізій.
В арміях інших країн, всупереч поширеній думці, також не відмовилися повністю від кавалерії. В Радянському Союзі було 13 кавалерійських дивізій, а у Франції — п'ять дивізій і кілька окремих бригад. Але Польща все ж таки відрізнялася тим, що кавалерія складала в її війську суттєво вищий відсоток: близько 10,5%, тоді як в німецькій армії на кавалерію припадало всього 2,1%, а в Червоній Армії — близько 6%. Різниця мала своїм джерелом як давні польські кавалерийські традиції, так і особливості воєнної доктрини. Протягом багатьох років Польща вважала своїм головним ворогом Радянський Союз, і цій політиці були підпорядковані стратегічні плани й розвиток армії. Досвід війни 1919 – 1920 років показав, що на величезному східному театрі в умовах бездоріжжя й переважання лісових місцевостей кавалерія забезпечує добру можливість маневру і показує гарні бойові якості.
Тільки після аншлюсу Австрії та розчленування Чехословаччини Третім Райхом польське військове керівництво поспішно приступило до розробки нової концепції війни, де головним супотивником стала вважатися Німеччина. Зразу ж постали дві основні проблеми: форма кордону з Німеччиною (для військового стратегічне планування це був суцільний кошмар), а також повністю переважаючі сили противника, який створив великомасштабну та безпрецедентну на той час модернізовану армію.
Багато хто з поляків повністю усвідомлював слабкість польського війська у протистоянні з вермахтом. Одним з таких був генерал Казімєж Фабрици, який зокрема стверджував, що кавалерія є занадто дорогим в утриманні родом військ, а її тилові служби не є адекватними її бойовим можливостям. Фабрици був гарячим прихильником моторизації кавалерії, але розробку його проекту реорганізації було завершено лише в червні 1939 року, безпосередньо перед початком війни.
Слабкість польської кавалерії була очевидна й раніше, але через величезні кошти, необхідні для повної реорганізації, польська військова верхівка прийняла курс не на реорганізацію, а на доозброєння та дооснащення існуючих бригад з метою наближення їх до вимог сучасної війни. Перш за все, було стандартизовано зброю та спорядження. Кавалерійські частин отримали сучасні кулемети, міномети, протитанкові гармати й рушниці, зенітні гармати і польові радіостанції. В штатах бригад було створено спеціалізовані підрозділи зв'язку та інженерні підрозділи. Було прийнято новий польовий устав та посилено бойове навчання. Таким чином, протягом кількох передвоєнних років бойові можливості кавалерійських частин суттєво зросли.
Польська військова доктрина передбачала, що в разі війни з Німеччиною польське військо буде вести оборонні дії в очікуванні наступальних дій західних союзників проти німців. В рамках цієї стратегії кавалерія мала допоміжну роль: її завданнями були розвідка, прикриття другорядних ділянок фронту, рейди по слабим точкам фронту ворога, забезпечення флангів (стиків армій), переслідування та розвідка боєм. Кампанія 1939 року показала, що польська кавалерія була в змозі виконувати ці завдання. Хорошим прикладом був бій Волинської бригади проти 4 танкової дивізії німців під Мокрою 1 вересня 1939 року.
No comments:
Post a Comment