Мій тезко дяк Кураєв останнім часом досить таки наполегливо згадує про те, що російська православна церква швидко запозичає не найкращі риси старого католицизму - як-от жорстка єрархія, думка про непогрішимість предстоятеля і таке інше. Але мені раптом подумалося, що від старого (і то дуже старого) католицизму дещо запозичила і інша, державна релігія східного сусіди - поганство, іноді недоброзичливо номіноване "побєдобєсієм". Я власне про ідею, з боротьби з якою почався той всесвітньоісторично-значимий рух, чиє півтисячоліття відзначається в цьому році.
Угу, шановний читачу. Ти ерудований та метикуватий, тож зрозумів, що мова йде про а) індульгенції та б) Реформацію.
Бо Лютер прибив (чи може й ні, є різні думки) свої тези на двері церкви п'ятсот років тому, бо хотів обговорити саме своє занепокоєння проблемою продажу індульгенцій. Власне, з теоретичної точки зору воно було набагато складніше ніж та картинка в підручнику історіх середніх віків для 6 класу середньої школи (ну чи в Дитячій енциклопедії) - в свою чергу творче переосмислення гравюр з протестантських памфлетів часів Реформації, до речі: розбійник купує в ченця індульгенцію на майбутні гріхи, і тут же грабує монаха, бо вже має цей гріх відпущеним. Хоча треба сказати, що реальні папські емісари, збираючи гроші на нанішній Собор Св Петра у Ватікані, у своїх помовах до простого люду спрощували ситуацію до дуже близької ідеї - заплати, і можеш не турбуватися про свої гріхи (чи своїх рідних - можна було індульгенції купувати й за померлих)
Варто згадати, що "простому люду" (категорія не є соціальною, скоріше інтелектуальною в даному конкретному дописі - ба навіть снобською) й досі притаманне саме таки сприяття церковних ритуалів. Поставив свічку - гріхів позбувся. Але це все в дужках, a little aside так би мовити.
Так от. Насправді думка за офіційною церковною доктриною щодо індульгенцій була складнішою. Після того, як богослови додумалися до того, що окрім раю та пекла має бути ще чистилище, де перебувають ті, хто не заслужив на рай через свої гріхи, і мають "відмотати строк" щоб увійти до раю "з чистою совістю" та спокутими гріхами, треба було вирішити, що ж з цим робити, чи можна якось полегшити - зменшити чи скоротити - страждання грішників у чистилищі. Тут, до речі, варто сказати, що грішниками відчували себе всі. Всі абсолютно - бо кожен, чесний сам із собою, не може не знати про всі власні гріхи, малі й великі - "дією, словом чи думкою", що роблять його недостойним предстати перед очі Господа що є Абсолютне Добро. Септуагінта в книзі Маккавеїв (першій здається, але точно не скажу) згадує, що можна молитися за померлих (масоретський текст не включає в себе цих книг, тож протестанти не вважають його канонічним, а разом з тим і молитви за померлих - але то таке). Але можна (як думали богослови) скоротити майбутній строк і іншим чином - добрі діла мають йти "в зачот" проти справ не дуже добрих.
О! Гарна думка. І далі пішов її логічний розвиток. Добрі справи робити довго й клопітно - годувати голодних, навідуватися до в'язнів і так далі, що там ще рекомендував Ісус? Можна допомогти - монетарно, ага - організації, що саме як раз і займається всім оцим - бо ж сама є Тілом Христовим на землі. Це церква тобто. Як інституція, а не будівля. Хоча й на будівлю гроші не завадять. І тоді церква своєю владою може забезпечити полегшення мук у чистилищі. Тут треба зразу сказати, що офіційно все це стосувалося лише гріхів звичайних, не смертних, за які нерозкаяному грішникові була прямісінька дорога до пекла (а перелік смертних гріхів, як кому цікаво, є у "Тілі Уленшпігелі", наприклад, звідки більша частина ботаніків колись набиралася знань про і католицьку церкву, і про Реформацію, і про війну в Нідерландах - "Капітана Алатрісте" тоді ще на полицях книгарень не було)
Виникало питання, а як саме, за рахунок чого може Церква давати таке послаблення? І богослови цілком логічно прийшли до ось якого висновку. Церква має нескінченну кількість Божественної благодаті, заробленої в перші віки існування Церкви першими християнськими мучениками та праведниками. І от саме цією благодаттю вона й ділиться із своїми заблудшими дітьми - і саме нею полегшує/скорочує страждання в чистилищі.
Власне, Лютер виступив саме проти цього. На його думку, ніякі наші зусилля не можуть зробити нас достатньо чистими перед лицем Господа, і потрапити до раю душа може лише отримавши милість Господню безпосередньо від Бога, незаслужену, подаровану від Божої любови. Індульгенції ж (а надто у вульгаризованому їх розумінні) були як мінімум нічого не варті, а то й згубні, бо вводили людей у велику оману і у гріх, і віддалювали від Бога...
Далі можна багато всякого цікавого розказувати - але ця лютерова ідея призвела до створення нового - сучасного - світу (через багато кроків - і до речі, до оновлення і католицької церкви). Але повернемося до наших баранів. Чи орків.
У західній літературі, коли розмірковується про відмінність Росії як цивілізації від Заходу (як цивілілзації ж), часто згадується, що Росія не пройшла крізь Реформацію (що до речі невірно щодо України - Реформація в Республіці Обох Народів йшла дуже активно й цікаво - і це не торкаючись пізнішого великого успіху протестантських церков на наших теренах)
Але повертаючись до офіційного державного поганства - схоже що непройдена Реформація дала несподіваний метастаз. Із висловлювань можновладців східного сусіди можна зробити висновок, що там свідомо чи підсвідомо вважається, що ті, хто загинув воюючи проти Німеччини (і всіх, поти кого сталінська верхівка наказувала воювати) своєю пожертвою створили оте саме джерело благодаті, з якого тепер Росії відпускаються всі гріхи минулі і майбутні. Іноді цей догмат практично висловлюється мало не дослівно. Як і півтисячоліття тому, "прості люди" в це щиро вірять, а понтіфекс максимус і його аколити вміло користуються цим народним забобоном. От тільки з аналогом собору Св Петра якось напружено. Все більше яхти та приватні палаци. Але Лютер прийде й туди.
Угу, шановний читачу. Ти ерудований та метикуватий, тож зрозумів, що мова йде про а) індульгенції та б) Реформацію.
Бо Лютер прибив (чи може й ні, є різні думки) свої тези на двері церкви п'ятсот років тому, бо хотів обговорити саме своє занепокоєння проблемою продажу індульгенцій. Власне, з теоретичної точки зору воно було набагато складніше ніж та картинка в підручнику історіх середніх віків для 6 класу середньої школи (ну чи в Дитячій енциклопедії) - в свою чергу творче переосмислення гравюр з протестантських памфлетів часів Реформації, до речі: розбійник купує в ченця індульгенцію на майбутні гріхи, і тут же грабує монаха, бо вже має цей гріх відпущеним. Хоча треба сказати, що реальні папські емісари, збираючи гроші на нанішній Собор Св Петра у Ватікані, у своїх помовах до простого люду спрощували ситуацію до дуже близької ідеї - заплати, і можеш не турбуватися про свої гріхи (чи своїх рідних - можна було індульгенції купувати й за померлих)
Варто згадати, що "простому люду" (категорія не є соціальною, скоріше інтелектуальною в даному конкретному дописі - ба навіть снобською) й досі притаманне саме таки сприяття церковних ритуалів. Поставив свічку - гріхів позбувся. Але це все в дужках, a little aside так би мовити.
Так от. Насправді думка за офіційною церковною доктриною щодо індульгенцій була складнішою. Після того, як богослови додумалися до того, що окрім раю та пекла має бути ще чистилище, де перебувають ті, хто не заслужив на рай через свої гріхи, і мають "відмотати строк" щоб увійти до раю "з чистою совістю" та спокутими гріхами, треба було вирішити, що ж з цим робити, чи можна якось полегшити - зменшити чи скоротити - страждання грішників у чистилищі. Тут, до речі, варто сказати, що грішниками відчували себе всі. Всі абсолютно - бо кожен, чесний сам із собою, не може не знати про всі власні гріхи, малі й великі - "дією, словом чи думкою", що роблять його недостойним предстати перед очі Господа що є Абсолютне Добро. Септуагінта в книзі Маккавеїв (першій здається, але точно не скажу) згадує, що можна молитися за померлих (масоретський текст не включає в себе цих книг, тож протестанти не вважають його канонічним, а разом з тим і молитви за померлих - але то таке). Але можна (як думали богослови) скоротити майбутній строк і іншим чином - добрі діла мають йти "в зачот" проти справ не дуже добрих.
О! Гарна думка. І далі пішов її логічний розвиток. Добрі справи робити довго й клопітно - годувати голодних, навідуватися до в'язнів і так далі, що там ще рекомендував Ісус? Можна допомогти - монетарно, ага - організації, що саме як раз і займається всім оцим - бо ж сама є Тілом Христовим на землі. Це церква тобто. Як інституція, а не будівля. Хоча й на будівлю гроші не завадять. І тоді церква своєю владою може забезпечити полегшення мук у чистилищі. Тут треба зразу сказати, що офіційно все це стосувалося лише гріхів звичайних, не смертних, за які нерозкаяному грішникові була прямісінька дорога до пекла (а перелік смертних гріхів, як кому цікаво, є у "Тілі Уленшпігелі", наприклад, звідки більша частина ботаніків колись набиралася знань про і католицьку церкву, і про Реформацію, і про війну в Нідерландах - "Капітана Алатрісте" тоді ще на полицях книгарень не було)
Виникало питання, а як саме, за рахунок чого може Церква давати таке послаблення? І богослови цілком логічно прийшли до ось якого висновку. Церква має нескінченну кількість Божественної благодаті, заробленої в перші віки існування Церкви першими християнськими мучениками та праведниками. І от саме цією благодаттю вона й ділиться із своїми заблудшими дітьми - і саме нею полегшує/скорочує страждання в чистилищі.
Власне, Лютер виступив саме проти цього. На його думку, ніякі наші зусилля не можуть зробити нас достатньо чистими перед лицем Господа, і потрапити до раю душа може лише отримавши милість Господню безпосередньо від Бога, незаслужену, подаровану від Божої любови. Індульгенції ж (а надто у вульгаризованому їх розумінні) були як мінімум нічого не варті, а то й згубні, бо вводили людей у велику оману і у гріх, і віддалювали від Бога...
Далі можна багато всякого цікавого розказувати - але ця лютерова ідея призвела до створення нового - сучасного - світу (через багато кроків - і до речі, до оновлення і католицької церкви). Але повернемося до наших баранів. Чи орків.
У західній літературі, коли розмірковується про відмінність Росії як цивілізації від Заходу (як цивілілзації ж), часто згадується, що Росія не пройшла крізь Реформацію (що до речі невірно щодо України - Реформація в Республіці Обох Народів йшла дуже активно й цікаво - і це не торкаючись пізнішого великого успіху протестантських церков на наших теренах)
Але повертаючись до офіційного державного поганства - схоже що непройдена Реформація дала несподіваний метастаз. Із висловлювань можновладців східного сусіди можна зробити висновок, що там свідомо чи підсвідомо вважається, що ті, хто загинув воюючи проти Німеччини (і всіх, поти кого сталінська верхівка наказувала воювати) своєю пожертвою створили оте саме джерело благодаті, з якого тепер Росії відпускаються всі гріхи минулі і майбутні. Іноді цей догмат практично висловлюється мало не дослівно. Як і півтисячоліття тому, "прості люди" в це щиро вірять, а понтіфекс максимус і його аколити вміло користуються цим народним забобоном. От тільки з аналогом собору Св Петра якось напружено. Все більше яхти та приватні палаци. Але Лютер прийде й туди.
No comments:
Post a Comment