сталася битва під Белградом - найвідоміша перемога одного з найвидатніших європейських полководців початку 18 століття, принца Євгена Савойського. Пам'ятайте в "Швейку":
Ks. Eugeniusz Sabaudzki na polu bitwy, mal. Jacob van Schuppen, 1718 r.
Командуючий військами імперії Габсбургів, він здобув перемоги над турками в 1686 році (взяття фортеці Буди), у 1697 році (Зента і кінець турецького панування над Угорщиною - в тому ж "Швейку": "Схеми були страшенно примітивні. Вони починались битвою під Нердлінгеном 6 вересня 1634 р. Потім ішли: битва під Зентою 11 вересня 1697 р.,..."), французами в 1704 році на Дунаї (Бленем або Гохсгед, де разом з англійскою армією під командуванням предка Уїнстона Черчилля герцога Мальборо була розбита франко-баварська армії , і як підсумок - окупація Баварії австрійцями), в 1706 році в Італії (Турин, остаточне витіснення французів з Північної Італії) і ряд перемог (знову ж таки разом з Мальборо) в Нижніх Землях - Рамійі, Уденарде і Малплаке.
Ks. Marlborough i ks. Eugeniusz Sabaudzki pod Malplaquet w 1709 r., rycina kolorowana z 1855 r.
Принц Євген був сином племінниці кардинала Мазаріні, і за чутками, позашлюбним сином Людовика 14го. Незважаючи на це, Євген не добився успіху при французькому королівському дворі і поїхав до Австрії, де його 39-річна кар'єра полководця почалася після того, як він відзначився в битві під Віднем (1683 рік).
Під Белградом на виручку обложеному 30-тисячному турецькому гарнізону Мустафи-паші підійшла 200-тисячна армія під командуванням Великого Візира Халіл-Паші. Разом з гарнізоном Белграда турки за чисельністю майже вчетверо перевищували 60 тисячну австрійську армію. Ситуація нагадувала Турин (1706) навпаки, коли переможцем виявився сам Євген, що прийшов на допомогу - після блискучого маневру і маршу - обложеному французами гарнізону Турина . Проте принц вирішив не відступати. Австрійська армія в лінійному бойовому порядку, з флангами, захищеними рікою, завдала нищівної поразки туркам, після чого гарнізон Белграда здався.
Євген пішов на сильний ризик. Атака рано вранці, в тумані, могла закінчитися катастрофою, наприклад, коли кіннота на правому фланзі імперців несподівано натрапила на турецькі шанці й викликала контратаку спагів (турецької важкої кінноти). Але той же туман допоміг імперцям, коли турки не наважилися вдарити в розрив між австрійським піхотним центром (який атакою на багнети взяв турецькі шанці, незважаючи на втрати від артилерійського вогню) і правим крилом.
Турки втратили 20 тисяч війська в битві, плюс полоненими весь гарнізон Белграда через 2 дні після битви. Втрати австрійців склали 5 тисяч солдатів.
Prinz Eugenius, der edle Ritter,
wollt’ dem Kaiser wiedrum kriegen
Stadt und Festung Belegrad.
Er liess schlagen einen Brücken,
dass man kunnt’ hinüberrucken
mit der Armee wohl für die Stadt
Командуючий військами імперії Габсбургів, він здобув перемоги над турками в 1686 році (взяття фортеці Буди), у 1697 році (Зента і кінець турецького панування над Угорщиною - в тому ж "Швейку": "Схеми були страшенно примітивні. Вони починались битвою під Нердлінгеном 6 вересня 1634 р. Потім ішли: битва під Зентою 11 вересня 1697 р.,..."), французами в 1704 році на Дунаї (Бленем або Гохсгед, де разом з англійскою армією під командуванням предка Уїнстона Черчилля герцога Мальборо була розбита франко-баварська армії , і як підсумок - окупація Баварії австрійцями), в 1706 році в Італії (Турин, остаточне витіснення французів з Північної Італії) і ряд перемог (знову ж таки разом з Мальборо) в Нижніх Землях - Рамійі, Уденарде і Малплаке.
Принц Євген був сином племінниці кардинала Мазаріні, і за чутками, позашлюбним сином Людовика 14го. Незважаючи на це, Євген не добився успіху при французькому королівському дворі і поїхав до Австрії, де його 39-річна кар'єра полководця почалася після того, як він відзначився в битві під Віднем (1683 рік).
Під Белградом на виручку обложеному 30-тисячному турецькому гарнізону Мустафи-паші підійшла 200-тисячна армія під командуванням Великого Візира Халіл-Паші. Разом з гарнізоном Белграда турки за чисельністю майже вчетверо перевищували 60 тисячну австрійську армію. Ситуація нагадувала Турин (1706) навпаки, коли переможцем виявився сам Євген, що прийшов на допомогу - після блискучого маневру і маршу - обложеному французами гарнізону Турина . Проте принц вирішив не відступати. Австрійська армія в лінійному бойовому порядку, з флангами, захищеними рікою, завдала нищівної поразки туркам, після чого гарнізон Белграда здався.
Євген пішов на сильний ризик. Атака рано вранці, в тумані, могла закінчитися катастрофою, наприклад, коли кіннота на правому фланзі імперців несподівано натрапила на турецькі шанці й викликала контратаку спагів (турецької важкої кінноти). Але той же туман допоміг імперцям, коли турки не наважилися вдарити в розрив між австрійським піхотним центром (який атакою на багнети взяв турецькі шанці, незважаючи на втрати від артилерійського вогню) і правим крилом.
Турки втратили 20 тисяч війська в битві, плюс полоненими весь гарнізон Белграда через 2 дні після битви. Втрати австрійців склали 5 тисяч солдатів.
No comments:
Post a Comment