1. Енеїда, Іван Котляревський – я був, здається, у першому класі, коли батько мені дав цю книжку й сказав, що у Давній Греції учнів вчили, даючи їм завдання вивчити напам’ять Іліаду й Одісею Гомера, і що він не вимагає в мене вивчити напам’ять Енеїду, але хотів би, щоб я її прочитав. Я її прочитав, і перечитував – як на мій тоді юний вік, ні те, що це вірші, ні мова, якою вони були написані, не злякали мене. Мова не здавалася якоюсь відмінною від тої, якою розмовляли в нас вдома, тож до теревенів про австроугорський генштаб я завжди ставився як до патякання ідіотів. Видання в нас було простеньке, не розкішне з ілюстраціями Базилевича, але таке було у моєї тьоті, так що я мав можливість не раз ним помилуватися. Взагалі це видання, як на мене, зробило більше для створення умов для незалежності України ніж мало що до Чорнобильської катастрофи
2. Книга будущих командиров, А.Митяев – «моє» було саме перше видання, ще без усяких репродукцій не дуже гарних картин, просто із рисунками. Про Другу світову там була лише глава про Сталінград, все інше додали вже в наступних перевиданнях. Як зараз зрозуміло, багато в чому це був переказ для дитячої аудиторії тритомника з історії воєнного мистецтва Строкова (і частково Разіна), якщо казати про освітлення подій до більшовицького перевороту. При всіх її, як я зараз розумію, недоліках і неточностях, вона багато зробила для формування мого інтересу до воєнної історії
3. Тореадори з Васюківки, Всеволод Нестайко – сперше я взяв її в бібліотеці, не знаючи особливо, що воно за таке, просто книга. Ну власне, тоді вона була досить новою книгою. Вже пізніше прийшло усвідомлення, що по-перше, в початковій школі ми ходили в Театр Юного Глядача (поряд зі школою) на виставу по першій частині цієї чудової книжки (Пригоди Робінзона Кукурузо), а крім того, у дитячому журналі Барвінок я читав одну главу із останньої частини. Словом, ця книга малює світ мого раннього дитинства, кінець 60-х, десь як я їх і пам’ятаю. Плюс гарний гумор, плюс пригоди – відмінне читання. Не знаю, одначе, чи мої хлопці прочитають книжку, бо їм надто багато треба пояснювати буде, ті реалії, які «само собою» для мого покоління, для них так само екзотичні, як реалії кнгижки ну хоч про стародавній Рим...
4. Меч Арея, Іван Білик – знаю, знаю, можна не кричати Але вона таки «розбудила інтерес» до історії пізньої античності й Темних віків (пізніше я із задоволенням читав, ясна річ у перекладі, Пісню про Нібелунгів, де сюжет частково той самий). Тоді, у п’ятому класі, я читав із задоволенням. А от уже в зрілому віці спробував читати – і був вражений жахливою кострубатістю стилю... (дітям взагалі стиль до лампочки, їм важливий сюжет). Але з цією книгою був пов’язаний ще один важливий життєвий урок. Ясна річ, я захоплено розповів про новопрочитану книгу друзям у класі. І через якийсь час узнав, що на батьківських зборах прозвучало, що я, виявляється, «рекламую» заборонені книги... Так що мені порадили вдома мій ентузіазм дещо приглушити і взагалі думати, кому, що й коли я говорю
5. Занимательная Библия, Лео Таксиль – паскудна книжечка, але це було одне з небагатьох джерел, з яких можна було отримати хоч якесь уявлення про біблійні сюжети (ну ще книги Зенона Косидовського, ще всякі Словники атеїста і таке інше – так що Господь може й витівки свого ворога повертати до своїх цілей). Бо Біблію купити не було можливості ніде і ніяк. Першу я побачив – і купив – у Володимирському соборі у рік, коли відмічалося тисячоліття Хрещення Русі, і почалися певні в цьому плані послаблення.
6. Обитаемый Остров, Аркадий и Борис Стругацкие – з ілюстраціями Макарова, що фактично живилися стилем ілюстрацій до американської фантастики 50-х років, тому й всілякі рухомі механізми на них завжди були схожі на якісь шевролє того часу. Скорочене й змінене порівняно з авторським задумом видання, але я все одно звик до «Бойового Легіону», а не до «Гвардії» і так далі. Книги АБС я взагалі перечитував часто. Зараз я, звичайно, бачу їхні вади, але тоді абсолютно все здавалося здорово. І от несподівано саме ця книга нещодавно стала особливо актуальна...
7. Ogniem I mieczem, Henryk Sienkiewicz – виявився чудовим контрапунктом до Хмельницького Івана Ле чи Переяславської Ради Натана Рибака (хоча ювілейне, до 300-річчя «воз’єднання» видання мало чудові ілюстрації Дерегуса, хай може історично й такі собі, але в той час кращого було небагато, у всякому разі одна з них заблукала навіть на сторінки десятитомної Історії УРСР). Знову ж таки, мова книги прекрасна, не даремно Сенкевич отримав нобелівку з літератури. Жодного порівняння з Хмельницьким, якого я, як і вищезгаданий твір Білика, читати не зміг, коли недавно спробував. Але головне, це можливість об’ємного бачення того трагічного періоду – хай автор і писав із цілком зрозумілих своїх ідеологічних позицій
8. The Rise of the West, William McNeill – ну я все сказав отут
9. History of Warfare, John Keegan – ця книга тільки-тільки була видана, коли я приїхав у Оксфорд. Я спершу здивувався, чекаючи побачити в ній звичний хронологічний опис античних, середньовічних, наполеонівських і т ін воєн, а натоміст побачив розлогі розмірковування з приводу того, що ж таке війна взагалі, чому люди воюють, коли почали воювати і так далі. Де саме воюють теж – там є цікаві кілька сторінок про, скажімо, тринадцять битв під Адріанополем (така вже його географія, що так вплинула на історію). Там я вперше натрапив на до того часу незнайомий мені термін «логістика». Ну й мені подобається мова, якою писав сер Джон (не знаю, наскільки гарно його перекладали, по можливості не читаю переклади з англійської, хоча самому перекладати доводилося)
10. Europe. A History, Norman Davies – знову ж таки, після періоду захоплення настав час, коли я набагато скептичніше ставлюся до творчості Дейвіса, але ця книга (що сама по собі є цікавим експериментом спроби відтворення можливостей гіпертексту у класичній книзі-кодексі) за всіх своїх ідеосинкразій є дуже цікавою й корисною тим, що не зосереджується лише (як то буває часто-густо) на «історичних народах», а старається освітити історію всієї Європи. Успішно чи ні, це питання відкрите, але намір надзвичайно похвальний
А також
11. Mort, Terry Pratchett – це була перша книжка сера Террі, яку я прочитав. Добре, що вона не надто пов’язана сюжетно із іншими книгами серії Плаского Світу, так що те, що я не читав попередніх книжок, не заважало мені (хоча коли вона писалася, не так і багато було цих книг). Чиста насолода, і Пратчетт це один з лише кількох авторів художньої літератури, яких я продовжую читати й зараз
12. Screwtape Letters, C.S.Lewis – разом із Mere Christianity можу лише порекомендувати тим, хто зоче замислитися про те, що таке життя й навіщо. Обов’язково треба читати Screwtape makes a Speech
13. Новий Заповіт, авторський колектив – колись, як писав Лєсков, «до Христа дійшов» це був діагноз. Ну значить так. Що хочу сказати – євангельські сюжети знають ну хай не всі, але багато хто. Але основна частина книги це добірка листів Св Павла і кількох інших апостолів. І вони не менш важливі, ніж спогади про земне життя Христа. Ну й до речі, знайомство з ними ставить у певну перспективу фрази про «видатний твір вітчизняної філософії» (це я про Слово про Закон і Благодать єслічо) – який є фактично досить середньою проповіддю за мотивами послання до римлян
14. Православний Молитовник – виданий 1930 року у Варшаві, «в перекладі на українську мову професора Православного Богословського Виділу Варшавського Університету Івана Огієнка», дістався у спадок від бабусі, а їй від господині будинку, де жила вона з дідом перед війною (вже треба уточнювати, перед якою саме війною...) на новоприєднаній Західній Україні. Дід, на відміну від інших червоних офіцерів, не наказував викидати ікони з хати, де жив... Текст паралельно давньоболгарською й сучасною українською. Давньоболгарський звучить урочистіше, але як на мене, то український щиріше. Несподівано виявилося, що здавна рекомендована молитва у важкий час – допомагає...
No comments:
Post a Comment