Даґ Ейстейн Ендшьо, «Секс і релігія» — Dag Øistein Endsjø, Sex og religion: Fra jomfruball til hellig homosex

Книги про секс завжди привертають увагу – така вже пророда самої їхньої теми. Щодо релігії це менш правдиве, хоча, напевно, останніми роками події у світі та в нашій країні таки допомогли дещо привернути увагу читацького загалу до деяких релігій та конфесій. В будь якому разі, книга, що розповідає про секс І релігію посто не може не визвати серйозної цікавості – хоча б у сенсі «А цікаво, що ж воно там написано»

Написано воно досить ґрунтовно – хоча, звісно, ясно, що вичерпати тему взаємовідносин релігії й сексу у книзі обсягом до 300 сторінок неможливо фізично. Але норвезький вчений Даґ Ейстейн Ендшьо спробував – і досягнув значного успіху. Книгу його було видано в Норвегії у 2009 році, і після того вона була перекладена англійською, болгарською, італійською, китайською, македонською, польською, португальською, сербською та шведською. Зараз, шановний читачу, ти розгорнув українське її видання. 

Автор книги – людина неабияка. У молодості (а народився Ендшьо у 1968 році) він серйозно захоплювався музикою, і навіть (у 1994 році, як один із членів групи «СубДіва») брав участь у норвезькому національному відбірковому турнірі для конкурсу Євробачення. Зараз працює професором релігієзнавства у Берґензькому університеті. На початку 2000-х років він захистив докторську дисертацію про зв’язок раннього християнства із класичною грецькою філософією, і далі досліджував питання про те, як християнські уявлення про тілесне воскресіння склалися під впливом світогляду, що існував у пізньокласичний період. Плодом його досліджень стало кілька монографій про давньогрецькі та ранньохристиянські уявлення про воскресіння, безсмертя та людське тіло і його (не)тлінність. Також він вивчає проблеми взаємодії між релігією та популярною культурою.

При цьому Ендшьо з не меншою енергією займається правозахисною діяльністю, фокусуючись на правах сексуальних меншин. Між 2004 та 2013 роками він очолював Меннеслерретсалліансен, спілку норвезьких неурядових організацій, що бореться за рівноправність громадян незалежно від їхнього статі, етнічності, стану здоров’я, сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Протягом цих років він виграв кілька гучних судових процесів поти норвезького уряду, наприклад, домігшись, щоб у документах, які кандидат має заповнювати, коли подає заяву на позицію в норвезьких університетах, можна було відмічати більш ніж одну позицію в графі «ґендер». Ендшьо особливу увагу приділяє боротьбі проти різноманітної дискримінації. Він доклав зусиль до посилення захисту, яке норвезьке законодавство надає громадянам проти дискримінації, а також до змін у законодавстві щодо «злочинів ненависті» та законів про шлюб і сім’ю. 

Напевно, головним успіхом Ендшьо було те, що завдяки його зусиллям саме питання рівноправ’я для ґеїв та сексуальних меншин вирвалася із вузьких рамок меншинного дискурсу та набула резонансу як важливий аспект загальногромадського рівноправ’я. Він був одним із перших, хто поставив питання про право на шлюб для ґеїв у контекст загальної боротьби проти дискримінації. Не дивно, що про Ендшьо згадують як про «помітного ідеолога норвезького ґей-руху» і навіть «ґея декади 2000-х».

 

Може бути мало сумніву, що книга, український переклад якої щойно видано, була написана на перетині цих двох сфер діяльності автора – релігієзнавства та боротьби за права сексуальних меншин та ґендерну рівність. Своїм завданням автор бачив визначити й проаналізувати величезний масив інформації про непрості стосунки між сексом і різноманітними релігіями на протязі всієї історії людства та у різних світових культурах.  

На думку автора, в мало яких сферах людського життя релігія має такий вплив як у сфері сексу, намагаючись контролювати й кодифікувати – забороняти, проклинати, а також заохочувати та благословляти – кому, з ким, коли, як і чому вступати у статевий зв’язок. Відповідно, на своїх сторінках книга розглядає цілий калейдоскоп питань. Чи статеві стосунки за межами шлюбу допустимі чи заборонені? Чи можуть священники займатися сексом? Чи може сам секс бути релігійним переживанням? Чи відповідає волі богів шлюб між представниками різних рас? Чи надприродні сили схвалюють чи засуджують гомосексуальні статеві стосунки? 

У книзі можна прослідкувати вплив попередніх дослідницьких інтересів автора, а саме – до ролі тіла і тілесного у культурі та релігії. Кожна культура (одним з аспектів якої є, на думку автора, релігія) з необхідністю включає в себе уявлення про тілесні стандарти, про тілесні дії та про смисл і значення тіла – можна навіть сказати, що тіло це полотно, на якому пишеться картина культури. Секс є чи не найважливішою функцією тіла, тож культура і релігія наділяють йому такої уваги. Ендшьо на самому початку книги заявляє: «Жодне з відомих суспільств не існувало без правил щодо сексу», і дотримується у розгляді взаємодії релігії та сексу не історично-хронологічної послідовності, і не освітлення особливостей певних релігійних традицій, але тематичної структури оповіді. У першому розділі розглядаються релігійні межі й обмеження. У другому розділі розглядається змінне розуміння релігією того, що таке секс.  Темою наступних двох розділів є утримання від сексу та секс із самим собою (цей останній, Ендшьо показує, переважно засуджується всіми релігіями, за винятком хіба що індуїзму).  

Найбільший розділ книги присвячений різностатевим статевим контактам, при тому багато місця присвячено шлюбові та його різноманітності, а також різноманітності сексуальних практик. Серед питань, які тут розглядаються – незайманість, дошлюбний секс, контрацепція, подружня невірність, моногамія й полігамія, секс для продовження роду і для розваги, проституція і розлучення. Наступний розділ знайомить читача із темою гомосексуалізму, і за обсягом він мало поступається попередньому. Окремий розділ присвячено расизму та іншим формам дискримінації, які мають релігійне благословення. Далі автор звертається до найбільш езотеричних тем: восьмий розділ описує, як релігія регулює сексуальність богів, ангелів та демонів, а дев’ятий – якими можуть бути божествені санкції за несхвалюваний релігією статевий зв’язок. Наступний розділ називається «Секс священний та секс ритуальний», що дає уявлення про те, про що в ньому йдеться. Нарешті, останній розділ розглядає релігійно-сексуальні пріоритети, звертаючи увагу, які релігійні вказівки щодо сексу виконуються, а які ігноруються. 

Як бачимо, досить вичерпне освітлення теми. Надзвичайно похвально, що Ендшьо починає розповідь із розмови про дефініції – як релігії, так і сексу. Для нього релігія це не лише віра. Він підкреслює, що віра як основний зміст (а дуже часто просто синонім) релігії – це досить новий феномен, і що первісно релігія була зацікавлена у правильній поведінці, причому, за словами Ендшьо, правильна сексуальна поведінка становила її центральну частину. Саме тому, згідно з Ендшьо, через контроль сексуальної поведінки людини релігії контролювали й контролюють саме розуміння того, що таке «бути людиною». 

Для Ендшьо релігія, таким чином, це не лише священні тексти (в тому числі тому, що вірні завжди інтерпретують їх у самі озмаїті способи, що часто мають між собою мало спільного), але це явище, яке не можна відділити від ширшого культурного контексту. Секс для Ендшьо також не лише власне статевий акт, але також цілий клубок складних явищ, таких як статевий потяг, нагота, цнотливість, шлюб, а також безліч способів, у які два (чи більше) тіл можуть торкатися одне одного. 

У фокусі Ендшьо знаходяться переважно «великі релігії» (християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, індуїзм) та античне язичництво із окремими згадками про інші релігії стародавньої історії. Дуже рідко (і це суттєвий мінус книги) він згадує досвід різноманітних сучасних племенних вірувань (хоча в розділі про гомосексуалізм вони згадуються). Якщо можна виділити основну ідею книги, то це, напевно, величезна різноманітність, і навіть протиріччя, релігійних традицій, заповідей та застережень у сфері сексу. Ендшьо прямо заявляє, що хоча релігії й вважають свої доктрини вічними та універсальними, треба розуміти, наскільки насправді їхні заяви є історично обмеженими. 

Цю ідею ілюструє ціла корнукопія прикладів із різних сфер. Наприклад, в іудаїзмі серйозно ставляться до Божого заповіту «плодитися та помножуватися», тоді як буддизм ідеалізує утримання від статевих відносин для всіх людей, часто навіть зневажуючи шлюб. В індуїзмі досягти духовного спасіння також можна лише шляхом повної аскези, тоді як у багатьох релігійних рухах «Нового віку» просвітлення досягається через статевий акт. Гомосексуалізм суворо засуджується в одних релігійних традиціях (аж до декларування божественно санкціонованої смертної кари за нього), і в той же час очікується чи навіть є обов’язковим у інших (Ендшьо наводить, серед іншого, приклади з практики деяких племен Нової Гвінеї).  З іншого боку, у деяких релігійних традиціях знаходимо вимогу кари на горло за певні види гетеросексуального сексу (побиття камінням за подружню зраду, наприклад – Ендшьо відводить багато місця на цитати із Старого Заповіту на цю тему, так само як і цитатам із Корану й хадисів). Таким чином він підводить до думки, що неможливо знайти загальну норму для сексуальної поведінки людини, а значить сучасне суспільство має відмовитися від релігійно-сексуального регулювання поведінки своїх членів. 

Наводячи взяті із різних релігійно-культурних традицій суворі санкції за дії, які його читач має сприймати як нормальні (той же дошлюбний секс, наприклад), Ендшьо прямо запитує: чи сподобалось би вам, якби вас заставили жити у згоді із такими правилами? Тим самим він підводить читача до думки про те, що всі ці правила й заборони є нераціональними, і що краще взагалі позбутися правил і регуляцій у сфері сексу. Не розділяючи різних релігійних традицій, розглядаючи їх як однаково (без)вартісні, автор суттєво полегшує собі завдання переконання читача. У главі про гомосексуалізм, склавши докупи світові монотеїстичні релігії із різноманітними язичницькими віруваннями та культурними практиками, та показавши, що єдиного підходу до того, наскільки прийнятний гомосексуалізм для суспільства, він приходить до висновку, що у «релігії» нема єдиної «натуральної» відповіді, а значить, з релігійної точки зору неможливо дати жодного рецепту. 

У останній главі книги Ендшьо розлого розмірковує, як має діяти релігійна організація, коли сексуальна мораль суспільства стає в протиріччя із заповідями релігії. На його думку, є чотири стратегії: змінити заповіді, примусити вірних до їх виконання, виключити відступників із лав вірних, і ігнорувати порушення. Ендшьо стоїть на боці зміни заповідей. Його рекомендація це зняти різноманітні заборони у сексуальній сфері та зосередитися на тому, що має бути більш важливим для вірних – справедливості, добробуту тощо. Оскільки автор розглядає релігію як виключно людську конструкцію, його точку зору можна зрозуміти.  

Деякі  моменти можуть видатися дещо дивними для уважного читача. Наприклад, у главі про расову, кастову та іншу сексуальну дискримінацію автор розповсюджує ярлик «релігійних установок» на практику расизму, стверджуючи: «християни-расисти і християни-нерасисти рівною мірою будують свої релігійні переконання на основі одних і тих самих писань і традицій». Так, у расистських суспільствах (Південь США чи Південна Африка часів апартхайду) шукали підтвердження своїх поглядів у священних текстах, але я не впевнений, що такі пошуки заслуговують на піднесення їх до «різновиду християнства». 

Бажаючи показати непослідовність позиції католицької церкви у питанні священницького целібату, автор пише, церква «поблажливо сприймає, що значна частина священиків фактично перебувають у шлюбі. Це стосується багатьох священиків східних католицьких церков, наприклад України та Лівану». Як ми знаємо, греко-католицькі священники не «фактично перебувають», а просто перебувають у шлюбі, з повної згоди Риму згідно із умовами Берестейської унії 1596 року. Можна також сперечатися, чи варто розглядати пряме порушення заповіді «Не чужолож» (описуючи католицьких священників, порушуючих правило целібату чи то із коханками, чи з повіями) як «варіант християнської практики».  

На жаль, мені на очі трапився і момент прямої неправди. Цитую: «На Різдво 2008 року папа Бенедикт XVI заявив, що гетеросексуальність заслуговує на наш захист так само, як тропічні ліси. Цей захист, на думку папи, передбачає такі дії, як прийняття правової заборони на гомосексуалізм, дискримінацію геїв і лесбіянок, а також їхнє пряме переслідування». Як легко пересвідчитися кожному, хто візьме собі за труд пошукати це звернення папи Бенедикта та прочитати його, нічого подібного папа емеритус не говорив – хоча справді сказав, що захисту потребують не лише тропічні ліси, але й людина. 

Але то таке. Мене особисто зачепило ось що. Під кінець книги Ендшьо згадує про одну з наймолодших католицьких святих, Марію Ґоретті: «Іноді тяжка боротьба із собою з метою зберегти незайманість є достатньою підставою для канонізації». Одинадцятирічна Марія не дала себе згвалтувати, і її нападник, як пише Ендшьо, «декілька раз проштрикнув її ножем. Наступного дня дівчина померла, проте встигла розповісти всім, що сталося. Саренеллі (нападник) був визнаний винним у вбивстві та засуджений до тридцяти років позбавлення волі. Коли він перебував у в’язниці, Марія Горетті з’явилася йому у видінні та пробачила йому. Після звільнення Серенеллі пішов до монастиря». І далі: «Мораль цієї історії, якщо дійти до крайності, полягає в тому, що дійсно хороший католик повинен віддати перевагу смерті, а не дошлюбному сексові». Я не був знайомий із історією Святої Марії Ґоретті, тому вирішив пошукати подробиці. Виявилося, що нападник наніс Марії чотирнадцять ударів ножем, але перед смертю вона пробачила своєму вбивці. Саме за це – і за те, що її християнське прощення привело до щорого розкаяння її вбивці – її й було канонізовано. В принципі, цікавий приклад того, як автор звів історію про прощення й розкаяння лише і виключно до того, що краще б дівчинка дала себе зґвалтувати, і всі були б щасливі...  

Але хочу все ж закінчити на позитивній ноті. Безумовно, книга є цікавою, інформативною та такою, що провокує на роздуми. Якщо й є застереження щодо неоднозначності тексту, вони без сумніву обумовлені шляхетними намірами автора у його боротьбі за рівноправ’я та свободу людини. Що ж до упередження до релігії – я так думаю, у наш секулярний вік у цьому немає нічого дивного. Це, скоріше, є навіть очікуваним, і не стане на заваді розумному читачеві нової книги.