National Army Museum (12) - after WWII

Hungarian Military Museum (5) - 1956

Hungarian Military Museum (2) 1848-49

До 150-ліття повстання 1863 р.

По смерті імператора Миколи І та з початком ліберальних реформ у Російській імперії поляки на територіях, загарбаних Росією наприкінці XVIII та початку ХІХ ст., отримали надію на відновлення державної незалежності. Після програної Кримської війни та певною мірою поступаючись тиску з боку Британії та Франції, царський уряд оголосив амністію учасникам повстання 1830—1831 рр., послабив цензуру, на заміну закритому Варшавському університету було відкрито Медико-хірургічну академію, Агрономічний інститут та Школу красних мистецтв. Було призупинено рекрутський набір до війська. Але при тому новий імператор Олександр ІІ твердо заявив, що жодних поступок щодо незалежної Польщі не буде.

Тим часом серед народу розгорнувся бурхливий національно-культурний рух, що скоро набув політичного виміру. Почали поводитися масові демонстрації на ознаменування подій визвольної боротьби. Об’єднання Італії, що сталося 1860 р., також додало надій. 1861 р. кілька масових демонстрацій у Варшаві переросли в сутички з поліцією та військом із численними людськими жертвами. Було створено мережу підпільних організацій, що розпочала агітацію серед населення та тиск на тих, хто зберігав лояльність до російського правління.

На кінець 1861 р. в польському визвольному русі визначилися два політичні табори, що дістали назву «червоних» і «білих». Рушійними силами першого з них були робітники, ремісники й селяни, дрібна шляхта, нижчі прошарки чиновництва, службовців і духовенства, другого — поміщики, середня і велика буржуазія, вищі прошарки духовенства і службовців. «Червоні» ставили своєю метою завоювати національну незалежність і провести низку демократичних реформ, у тому числі на корись селянства. Діячі «білих» були схильні до того, щоб використати утруднення царизму й домогтися усунення національних обмежень, розширення своїх прав, здобуття автономії або національної незалежності. Але, на відміну від «червоних», які бачили єдино реальний шлях до здійснення поставленої мети в збройному повстанні, «білі» дотримувалися поміркованої тактики. Вони виступали проти аграрних реформ «червоних» та розраховували на те, що тиск європейських держав змусить російський уряд до поступок.