https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=39203
Рядовий 58-го піхотного ерцгерцога Стефана Віктора полку, літо 1859 р.
Автори реконструкції: А. Галушка, О. Ком’яхов
Полк базувався у Станіславові (тепер Івано-Франківськ), в «австрійській» частині Габсбурзької імперії, і тому відносився до «німецьких» полків (в одностроях «німецьких» і «угорських» полків були деякі відмінності).
На початку 1850-х років було проведено реформу одностроїв австрійської армії. За імператорським декретом від 30 серпня 1849 р. піхота отримала двобортні туніки (Waffenrock) з білого сукна, а у жовтні наступного року — ківери (чако) нової форми, що дещо звужувалися догори. Висота чако спереду була 17,7 см, ззаду — 15 см. Спереду на чако піхотних полків була бронзова емблема у вигляді імперського двоголового орла та кругла кокарда імперських чорного й золотого кольорів. За давньою традицією, що йшла ще з XVII століття, «німецька» піхота носила на головних уборах дубові гілочки. З 1852 р. гренадери позбулися своїх ведмежих шапкок і також перейшли на чако. У поході чако часто накривали чорним чохлом.
Полки різнилися кольором петлиць (Paroli) та ґудзиків. У 58-му полку петлиці були чорні, ґудзики (у два ряди по шість) — білого металу. Погони (якими закріплювалися білі шкіряні ремені, на яких носили патронні підсумки та тесаки) були одного кольору з петлицями.
Під час Італійської кампанії 1859 р. піхота в полі замість тунік носила легші полотняні кітелі (зовні подібні до тунік) — одяг для казарми чи для господарчих робіт. Шинелі згортали і носили зверху ранців. Сині штани знизу підвертали так, що було видно чорні гетри, що захищали черевики від бруду й пилюки.
Солдат озброєний дульнозарядною гвинтівкою конструкції лейтенанта Йозефа Лоренца зразка 1854 р. (деякі полки не встигли переозброїтися і воювали зі старими гладкоствольними рушницями Августина). Гвинтівка мала калібр 13,7 мм, капсульний замок, довжину 1,35 м (довжина ствола 0,95 м) та важила 4,1 кг. Максимальна ефективна дальність пострілу — 600 м. Гвинтівка випускалася до 1867 р. Зазначимо, що, окрім австрійської армії під час війн 1859 і 1866 років, гвинтівку Лоренца масово використовували обидві сторони під час громадянської війни 1861—1865 років у США.
Український вояк у війську і війнах середини ХІХ ст.
Ой
сонечко сходило,
Туманами си вкрило;
Канони грали, кровйов розливали,
Аби си не дивило.
Ці рядки пера колишнього офіцера 41 піхотного полку (Коломия-Чортків) цісарської
і королівської армії Юрія Федьковича взяті з його вірша «Під Маджентов».
Поетичні достоїнства вірша такі собі, але цікаво, що єдина військова деталь, що
згадується у вірші – це гарматний
вогонь. Зовсім не дивно, що саме він запам'ятався ветеранові війни Австрії із
Францією та Сардинським королівством у 1859 році.
Військова справа європейських країн
навіть черед кілька десятиліть після смерті Наполеона Бонапарта 1821 року на острові
Святої Єлени посеред Атлантики продовжувала бути під впливом його військової
майстерності. На полі бою домінували глибокі піхотні колони. Але промислова
революція почала вносити зміни і в марсові справи. Розвиток техніки породжував
створення нової зброї. Першою змінилася рушниця, що перед тим залишалася
практично незмінною більш як сто років. У 1830-тих роках на зміну кремневому
замку прийшов ударний капсюльний, і відповідно набагато зменшилася залежність
ефективності стрілецької зброї від погоди. Набули розповсюдження гвинтівки.
Їхня набагато краща влучність була відома давно, але виготовлення було набагато
дорожчим, ніж гладкоствольної рушниці. Коли нова технологія зробила виробництво
рушниць дешевшим, з’явилася можливість озброїти ними більший відсоток солдатів
у війську. З’явилися перші зразки ефективної казнозарядної стрілецької зброї.
Зросла скорострільність, влучність та дальність прицільного пострілу.
Вдосконалювалася артилерія, її потужність та летальність її снарядів. Але ці
зміни ще не визвали змін у військовій тактиці.