https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=39203
Балаклава й Інкерман
Рядовий Українського єгерського полку, 1854 р.
Автори реконструкції: А. Галушка, О. Ком’яхов
Під час Кримської війни полк носив номер 23, пізніше нумерація піхотних полків зміниться. Цей номер видно на щиті емблеми у вигляді орла на касці солдата. Такі гостроверхі каски (з чорної шкіри із бронзовими деталями та з підкладкою із шкіри та полотна) російська піхота отримала у 1844 р. Конструкцію каски розробив імператор Микола І за мотивами давньоруських шоломів. У 1849 р. було введено дещо змінену модель каски. Чохлів для касок не було запроваджено, тому під час кампаній шкіра каски, потрапивши кілька разів по черзі під дощ та під сонце, коробилася й тріскалася. Солдати надавали перевагу «фуражним шапкам»-безкозиркам. Під час Кримської війни в армійській піхоті каски замінили на циліндрічні ківери, але це сталося лише у 1855 році.
Солдат носить довгу шинель із грубого сірого сукна із темно-зеленим коміром. Щоб шинель не заважала під час ходи, її підвертали різними способами — у непідвернутому вигляді вона доходила майже до п’ят. На шинелі сині погони із жовтим номером дивізії, в цьому випадку «12». Сині погони були в першого єгерського полку кожної піхотної дивізії, у другого (для 12-ї дивізії це був Одеський полк) погони були темно-зелені.
Під шинеллю у солдата темно-зелений мундир. Взимку з ним носили темно-зелені суконні штани, а влітку — світлі полотняні. На відміну від піхотних полків, ремені однострою єгерських полків були не білі, а чорні. Солдат не має ранця (із телячої шкіри з шерстю), бо, щоб прискорити марш, полк залишив їх у Перекопі. Фон малюнка (море й намети британського табору коло Балаклави) натякає а Балаклавську битву у жовтні 1854 р., де солдати Українського єгерського полку штурмували турецькі редути на горбах уздовж Воронцовської ороги. Солдат саме стоїть на цьому горбі та дивиться на долину, де була атака британської Легкої ригади кавалерії.
Зауважимо, що у 12-й дивізії, окрім Українського Одеського єгерських полків, були Азовський і Дніпровський піхотні полки, що також брали участь у Балаклавській битві. Дивізія була перекинута в Крим Дунайського театру війни і повністю не відновилася після втрат.
Солдат озброєний «літтіхським штуцером» зразка 1843 р. (копія британської «брунсвікської гвинтівки» 1836 р., яку виробляли зброярні у місті Льєж (німецькою Літтіх) у Бельгії). Штуцери давали кращим стрільцям у батальйоні; 6 чоловік у кожній роті разом складали «штуцерну команду» із 24 стрільців. Ця гвинтівка мала калібр 7 ліній (17,9 мм), довжину 1,16 м, вагу 4,14 кг, максимальну дальність пострілу 800 м, але ефективну дальність лише 300 м. Куля важила майже 50 г. Капсулі для штуцера зберігаються у маленькому чорному шкіряному підсумку, закріпленому на ремені, що носиться через ліве плече. Для рукопашного бою солдат має на боці тесак, який можна примкнути до штуцера як багнет (але стріляти з примкнутим багнетом неможливо). Довжина тесака 67 см разом із руків’ям, довжина гострого з обох боків леза — 56 см, вага — 1 кг.
Балаклава й Інкерман
Російське командування усвідомлювало, що союзники
готуються до рішучого штурму Севастополя. Щоб деблокувати місто, або хоча б
відволікти сили союзників від організації штурму, князь Меншиков прийняв
рішення атакуватии позиції союзників неподалік Балаклави, тилової бази
британських експедиційних сил. Очолив 25-тисячний російський корпус генерал
Ліпранді. 13 (25) жовтня 1854 р. російська піхота захопила кілька польових
укріплень (редутів), що захищали дорогу від Балаклави до британського табору.
На чолі цієї атаки йшли Азовський[1],
Український, Дніпровський, Одеський єгерські полки, перекинуті в Крим із
Дунайського театру воєнних дій. Але цей успіх не був розвинутий. Російська
кавалерійська бригада, половину якої складали 8 ескадронів Київського гусарського полку, не витримала
удару британської Важкої бригади кавалерії, і не змогла розбити єдиний
британський батальон, що стояв мііж нею і Балаклавою. Пізніша самогубча атака
британської Легкої бригади кавалерії (із 670 її солдатів і офіцерів 247 було
вбито, поранено чи попало в полон, загинуло 497 коней) на російські гармати
дала можливість російському командуванню казати про велику перемогу в цьому
бою. Свідок цієї атаки французький генерал Боске начебто сказав: «Це чудово,
але це не війна». Втрати обох сторін були рівні: в бою загинуло приблизно 600
росіян, 300 британців, 250 турків і 40 французів.
Менш ніж через два тижні, 24 жовтня (5 листопада) 1854 р.
Меншиков організував набагато масштабнішу спробу деблокади Севастополя. Поки 22
тисячі росіян мали зробити вилазку проти позицій французів на захід від міста і
зв’язати їх боєм, дві російські колони
— 20-тисячна із Севастополя під командою генерала Соймонова, і 16-тисячна з
польової російської армії з боку річки Чоргун (Чорна) на схід від Севастополя
під командуванням генерала Павлова, мали атакувати позиції 14 тисяч британців
на південний схід від міста. Густий туман мав допомогти атакуючим, бо
перешкоджав союзникам ефективно вживати свої гвинтівки. Але погана координація
між російськими колонами на складному рельєфі привела до того, що ці
переважаючі сили вводилися бій по частинам, що звело внінащо перевагу
атакуючих. Затятість британських оборонців, що привела до частих сутичок
врукопашну, і нарешті вчасна допомога французів, привела до повної поразки
російської армії. Росіяни втратили вбитими до 12 тисяч, британці близько 2500,
французи менше 200. Інкерманську битву іноді називають «солдатською», бо вона
була виграна не хитрим маневром, а героїзмом і затятістю рядових бійців, але
смерть не минала нікого: у битві загинули генерали кожної з трьох армій –
росіянин Соймонов, британець Каткарт і француз де Лурмель, а французький
головнокомандувач Канробер був поранений.
Хоча російські війська й зазнали поразки, союзники були
змушені відкласти штурм міста. Облога
перетворилася на довгу позиційну війну в умовах надходячої зими.
[1] Азовський полк було нагороджено георгіївським прапором з
написом «За дело на Кадыкиойских высотах 13 Октября 1854 г.» — полк відзначився
тим, що в бою захопив турецький прапор.
No comments:
Post a Comment