This Week in History - Sekigahara (17-23 October 1600)

https://ospreypublishing.com/thisweekhistory/

The battle is described in detail in Campaign 40: Sekigahara 1600 The Final Struggle for Power and placed fully in the context of the 150 years of war that it brought to a close in Essential Histories 46: War in Japan 1467-1615, (extract below). An earlier major clash of between rival samurai, which extended to five battles over 11 years, is vividly chronicled in Campaign 130: Kawanakajima 1553-64 Samurai power struggle (published next month).

An Extract from Essential Histories 46: War in Japan 1467-1615
The triumph of the Tokugawa

Following the successful outcome of the siege of Odawara in 1590, Tokugawa Ieyasu was granted the Hojo territories in fief, and moved his capital to Edo. The distance of his domains from Kyushu allowed him to avoid service during the invasion of Korea - a futile and bloody war that sapped the strength of many of his contemporaries. The invasion had ended when Hideyoshi died in the manner that all dictators dread, leaving his infant son Toyotomi Hideyori to inherit newly unified Japan. The daimyo who had survived or avoided the decimation of the Korean War then divided into two armed camps and fought each other at the famous battle of Sekigahara in 1600. On one side was a coalition under the command of Ishida Mitsunari, who supported the cause of the infant Hideyori. They were called the Western Army. Opposing them was Tokugawa Ieyasu, who believed that only he had the resources to manage the newly unified empire. His supporters were called the Eastern Army, and they marched towards Osaka from Edo.

В очікуванні виходу нової книги порекламую старі - 4

https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=39203

Татарський мурза, XVI—XVII ст.

Автори реконструкції: А. Галушка, О. Ком’яхов

На відміну від більшості кримськотатарських вояків, командири татарських загонів — мурзи і беї — могли собі дозволити як кращих коней (аргамаків), так і більш дороге озброєння. На цьому мурзі надягнений «тюрбанний» залізний шолом османської роботи, (за зразок узято шолом з експозиції Британського музею у Лондоні, датований кінцем XV ст.), та обладунок, характерний для сипахів — турецької важкої кінноти.

Обладунок поєднує кольчугу з металевими пластинами, які захищають груди та живіт (за зразок частково взято османський обладунок XVІ ст. з Королівського музею зброї у Лідсі).

Наступальна зброя у вояка — татарська. Основна зброя, як і у рядового ординця, — композитний лук, що носиться у сагайдаку-налучі (форма та мотив оздоблення сагайдака узяті із парадного комплекту XVIII ст., що зберігається в Ермітажі у Санкт-Петербурзі) із стрілами. Шабля-«ординка» (за експонатом київського Музею мистецтв ім. Б. і В. Ханенків). На поясі також розміщений кинджал.

https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=36934

Коли навесні 1571 року хан Девлет Ґерай пішов із сорокатисячною ордою на Москву, московський цар Іван вважав, що татари спробують форсувати річку Оку (останній великий водний рубіж з півдня перед Москвою) коло Серпухова.

Орда обійшла верхів’я Оки з заходу, пройшла Козельськ, переправилася через річку Угру і вийшла в тил московському війську. Девлет Ґерай із головними силами пішов просто на Москву, а частина орди вдарила на ворога коло Серпухова, розгромивши опричний полк Якова Волинського. Цар Іван з опричниками втік до Ростова, а воєвода Іван Бєльський із рештою війська поспішив на захист своєї столиці. Він устиг випередити хана лише на один день і вирішив, що його військо зможе краще відбити татар з мурів Москви. Стотисячне місто також прийняло в себе десятки тисяч втікачів із загрожених татарами околиць.

В очікуванні виходу нової книги порекламую старі - 3

https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=39203

Кримськотатарський кінний лучник, XVI—XVII ст.

Реконструкція зроблена за описами та зображеннями сучасників

Автори реконструкції: А. Галушка, О. Ком’яхов

Вершник зображений в момент бою — татарського «танцю», коли військо кружляло навколо оточеного ворога, охоплюючи його з усіх боків та постійно обстрілюючи з луків. Основна зброя вояка — великий композитний лук. Його дерев’яна основа має накладки з рогу та сухожиль, що забезпечують більшу, ніж у простому луці такого ж розміру, силу натягування і відповідно більшу дальність польоту стріли. За зразок взято лук XVII ст. із експозиції Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ та зв’язку у Санкт-Петербурзі. Кожний лучник мав приблизно два десятка стріл, які зберігалися у сагайдаці (тулі), зробленому зі шкіри та дерева (форма сагайдака узята з парадного комплекту XVIII ст., що експонується у санкт-петербурзькому Ермітажі).

За спиною у лучника — плетений з лози щит-калкан круглої форми (за зразок узято експонат із Музею Війська Польського у Варшаві), на поясі, окрім сагайдака (другої його частини — налуча, тобто футляра для лука, на малюнку не видно), висять шабля-«ординка» (за експонатом київського Музею мистецтва ім. Б. і В. Ханенків), кинджал і кресало. До сідла приторочений аркан.

Лучник одягнутий у кольоровий стьобаний халат (згідно з тогочасними османськими малюнками халати могли бути найрізноманітніших кольорів) та характерну для татар високу шапку з овечого хутра (хутром досередини). Шапка вибілена так, що може блищати на сонці. Жодного захисного обладунку у лучника немає.

Вершник сидить на непідкованому татарському коні-бахматі, про яких сучасники писали так: «Довгі, дуже негарні й худі, з гyстими гpивaми тa хвостaми, які звисaють дo зeмлi. Пpотe пpиpодa кoмпенсyвaлa бpaк кpaси y циx твapин, нaдaвши їм незpiвняннy швидкiсть тa нeвтoмнiсть: нa них можна їхати цілий день без пеpепoчинкy». Посадка татарського вершника у порівнянні з європейською більш висока; її навіть порівнювали із «мавпою на хорті».

https://www.bookclub.ua/catalog/books/facts/product.html?id=36934

Розорення Києва ханом Менглі Ґераєм у 1482 році

На початку своєї історії Кримське ханство було союзником, і навіть васалом Литви. Але коли литовський великий князь і король польський Казимир почав шукати союзу з Великою Ордою проти Москви, кримський хан Менглі Ґерай, прагнучи покласти край претензіям Великої Орди на Крим, уклав союз із великим князем московським Іваном ІІІ.

Хан Великої Орди Ахмат у 1480 році спробував відновити свою зверхність над Москвою, але зазнав поразки, у тому числі через те, що Казимир не підтримав його своїм військом як через внутрішньополітичні проблеми, так і через напад кримських татар на Поділля, котрий здійснив Менглі Ґерай, «служа великому князю [московскому]».

Тим часом московський великий князь енергійно наполягав на тому, щоб кримський хан остаточно розірвав угоду з Казимиром («к королю шерть сложил») і відрядив «рать» у його землі. Московський посол Михаїл Кутузов перед відправкою в Крим у березні 1482 p. отримав інструкцію залишатися у ханській ставці аж доки Менглі Ґерай не виконає цих вимог. Іван ІІІ при цьому виставив конкретні вимоги щодо місця проведення татарської кампанії проти Литви: «А как учнет царь [Менглі Ґерай] посилати рать свою в Литовскую землю, ино Михайлу говорити царю о том, чтобы ... послал рать свою на Подольскую землю или на киевские места». Союз Менглі Ґерая з Москвою вказав кримським татарам на руські володіння Литви як об'єкт грабіжницьких виправ, при тому з московської точки зору додатковим позитивним моментом було те, що ці землі були набагато ближчі до Криму, ніж тогочасний південний рубіж московських теренів. Похід Менглі Ґерая на литовську Русь тлумачився у Москві як покарання за ініційований Казимиром похід Ахмата на Русь московську, хоча спричинені ним втрати були мінімальними й сам Ахмат помстився своєму союзником, «распустив вои по всей земле Литовской».

Geffrye Museum

Невеликий, але цікавий музей побуту середнього класу 16-20 ст https://www.geffrye-museum.org.uk/ На жаль, зараз ёго закрили на 2 роки, але ось що там було

Charles Saatchi's Great Masterpieces: Why Francisco de Zurbarán is the most overlooked great master

https://www.telegraph.co.uk/art/what-to-see/charles-saatchis-great-masterpieces-francisco-de-zurbaran-overlooked/

Martyrdom of St Serapion, 1628, by Francisco de Zurbaran

Francisco de Zurbarán (1598-1664) is the most overlooked of the great masters. Outside Spain he is barely known, and generally neglected. Why? Primarily, because he specialised in painting monks. In fact, virtually all of his pictures were ecclesiastical, produced for monasteries and populated by clergy, saints, and other religious figures. The paintings simply lack the overwhelming impact of masterpieces by the Spanish titans: Velásquez, Goya, and El Greco.
The dark mysticism of Zurbarán’s work was appealing during a time of great religious conflict. In artistic terms, this meant dispensing with the extravagances of baroque and mannerism. They were considered too much of the flesh, full of sensuality, nudity, lust, and depicting Old Testament fables rather than New Testament truths. 

London Tower (2)

Я думав, що все залізо з Тауера перевезли в Лідс, у тамтешній Арсенал (ось куди ще треба якось добратися!) - і був дуже приємно здивований тим, що ще багато що залишилося і в Лондоні У всякому разі де як не в Білій Вежі саме місце для виставки зброї, що належала англійським монархам? Генрі 5й, Генрі 8й, Яків 1/6й, Карл 1й, Яків 2/7й - всі залишили таке реальне залізо. Від пізніших монархів, правда, лише придворні шпаги. Ну й мундири від нинішнього покоління (жаль, без каски й штурмової гвинтівки, з якими капітан Уелс був у першому своєму відрядженні в Афганістан)

National Army Museum (5 years ago i.e. before going PC) - 17th Century

В музеї досить багато муляжів солдатів минулих часів. Не Мадам Тюссо, але зовсім непогано. Ось для френдів, що серйозно цікавляться подробицями військових одностроїв 17 століття - може зацікавити

Charles Saatchi's Great Masterpieces: how the sinner Caravaggio brought Saint Matthew to life

http://www.telegraph.co.uk/art/artists/charles-saatchis-great-masterpieces-sinner-caravaggio-broughtsaint/

Detail of The Calling of St. Matthew by Caravaggio

Orphaned at 11, Caravaggio joined a group of artists who lived by the motto nec spe, nec metu – without hope, without fear. By the time he was 13, he knew he wanted to devote his life to painting.

Starting as an apprentice in Milan, he later decided his career could flourish more quickly in Rome. These were hard years for Caravaggio, jumping from one job to the next to support himself – until finally he was taken on by an art dealer, and was able to sell some of his paintings.
As his fortunes changed, his work caught the eye of Cardinal Francesco del Monte, a highly influential bishop within the Vatican, who quickly took Caravaggio under his wing. He was even able to secure permanent accommodation and a stipend in the cardinal’s home.

Christ’s gesture for Matthew to follow him is so powerful that it suspends reaction

Caravaggio was known to work quickly and efficiently – he would often start and complete a picture in just two weeks. However, his paintings were often considered offensive, and were rejected by some of his clients, which hurt and angered him.
Fortunately, Caravaggio received a commission that would finally establish his status as a respected painter among the more important patrons. He was trusted with the task of decorating the Contarelli Chapel within the church of San Luigi dei Francesi in Rome. The assignment consisted of producing three large paintings of scenes from Saint Matthew’s life. The first of the trio to be completed, The Calling of Saint Matthew, depicts the story of Jesus and Peter seeing Matthew for the first time and asking him to join them.

Charles Saatchi's Great Masterpieces: why Hitler couldn't resist Vermeer's most treasured work

http://www.telegraph.co.uk/art/artists/charles-saatchis-great-masterpieces-hitler-couldnt-resist-vermeers/

Detail of Vermeer's Art of Painting or The Allegory of Painting (1668)

Johannes Vermeer lived in an almost permanent state of financial desperation. As a young man he barely managed to scrape by as he learned to paint. Because no records have surfaced concerning his apprenticeship, it is thought his family might have been too poor to afford any formal training, and that he may have taught himself.

At the age of 21 he married Catharina Bolnes, but the newly-weds were so strapped for cash that they couldn’t raise the funds to leave Catharina’s paternal home – which was most humbling for young Vermeer in those times. They remained there for the majority of their adult lives, but this did not inhibit the couple from producing no fewer than 11 children, all of whom remained under this one roof.
Vermeer’s decision to pursue life as an artist was no easy one, particularly within his district of the Netherlands. The area around Delft teemed with painters, all of whom seemed to be offering the newly prosperous bourgeoisie the same product – images of everyday life, or commissioned portraits of genteel families.